Оскільки партія у зв'язку з Брест-Литовським миром не могла погодитися з німецьким імперіалізмом, вона вийшла з уряду. З того часу, як партія перестала бути урядовою, політику радянського уряду диктували виключно більшовики. Тепер почалася система терору, система примусового відбирання хліба у селян, верховенство органів поліції і знову введення смертної кари. Усі ці заходи есерівська партія лівих есерів, як і інші соціалістичні партії, не схвалювала. У липні 1918 р., під час V з'їзду Рад, партія мала вже 40% мандатів. Але тоді партія хотіла всіма силами виступити проти більшовицької співпраці з німецьким імперіалізмом. Це знайшло вираження в акті вбивства графа Мірбаха, німецького посла в Москві.
Цей акт дав більшовикам привід і привід для порозуміння з конкуруючою партією, і вони започаткували систему переслідувань, яка триває до теперішнього часу, тобто понад два роки. Всі партійні газети були придушені, багато членів були розстріляні, а сотні й тисячі радянських делегатів, які належали до цієї партії, були виключені з Рад. Результатом цього стало те, що партія стала нелегальною, а її найактивніші члени потрапили до в'язниці, чим партія втратила можливість впливати на маси, особливо на робоче село. Активне селянство, яке в радянських представниках уже не бачило представників свого класу, було підштовхнуте до курсу відчайдушних повстань. Але селянські повстання були придушені силою і підведені ще ближче до прірви, яка відділяє більшовицьку владу від села.
Цей опис розвитку цієї партії я дав після розповіді одного з її лідерів, який у перший період після повалення уряду Керенського був членом Ради Народних Комісарів, Ісаака Штейнберга, який мав
Наркомату землеробства зав. Також у презентації їхньої програми я буду стежити за його розповіддю.
Так званий перехідний період не представляється цій партії епохою, принципово відмінною від епохи соціалізму. Перехідний період не повинен у своїх початкових формах реалізовувати ніяких інших принципів, крім тих, які призначені для соціалістичного суспільства. Якщо говорити про «відмирання держави», то не можна допускати вищої міри реалізації державної ідеології та державного примусу. Не слід покладатися на тимчасовий характер цих перехідних періодів, бо світова історія вже досить часто доводила, що тимчасовий характер зберігався.