«Ось вам причина того, що сталося, яке, з точки зору нашої загальної політики, не можна назвати інакше, як повною поразкою і відступом».
Але поразку, яку визнає Ленін і яку він називає «нашою поразкою», не слід тлумачити як поразку всіх революційних принципів. Це цілковита і єдина поразка політичної теорії революції.
Бухарін, мабуть, найвідвертіший з усіх, коли у статті під назвою «Нова політика Рад» каже:
«Коли державний апарат у наших руках, ми можемо направляти його в будь-якому бажаному напрямку. Але якщо ми не керуємо, ми не можемо дати жодного напрямку.
«Отже, ми повинні захопити владу і зберегти її, не йти на політичні поступки. Але ми можемо піти на багато економічних поступок. Але справа в тому, що ми йдемо на економічні поступки, щоб уникнути політичних поступок.
«Ми не погодимося ні на коаліційний уряд, ні на щось подібне, навіть на рівні права селян і робітників. Ми не можемо цього зробити».
Наведені вище цитати є лише доказом того, що коли говорять про поразки, то мають на увазі поразки політичного централізму; політики партії. Причини цих поразок показує зміст цієї книги.
Джо Вільямс, 10 лютого 1922 р.
Авторська передмова
КОЛИ вибухнула російська революція і царизм був скинутий, не було жодного соціаліста, який би не зустрів цієї революції з радістю. Усі, від найбільш поміркованих державних соціалістів і реформістів до найрадикальніших анархістів, так, навіть ліберали Європи, бачили прогрес у поваленні царизму. Коли пізніше Керенський хотів направити уламки російського державного корабля в безпечну гавань Антанти і продовжував війну проти Німеччини, в російських масах виникло незадоволення, бо хіба не мир збиралася принести їм революція! Коли Керенський з коаліцією Мілюковим і Гучковим кинувся в обійми Антанти, він, природно, не зміг виконати мирні бажання російського народу. Було видно, що революційна хвиля не зупиниться, а котиться далі в напрямку миру. З цієї причини партія, яка поставила мир у свою програму, мала найбільші шанси на перемогу». І цією партією були більшовики.
Політичні причини перемоги більшовиків були напоготові. До цих політичних причин додалися психологічні та економічні причини.