Відібрання землі у власників великих маєтків було настільки елементарною селянською вимогою, що не потребувало жодних соціалістичних теорій, щоб спонукати їх до цього. Навпаки, селян приклеїли до землі. Часто вони не дочекалися закону, який мав передати їм володіння великих землевласників; самі конфіскували. Вже за режиму Керенського селяни почали з цієї конфіскації.
У Росії до революції землеволодіння відрізнялося від землеволодіння в Німеччині. У селян ще збереглися значною мірою залишки старої мирської організації. Вони все ще мали спільні пасовища та схожі спільні економічні інтереси. Частина з них також мала власну землю, але мусила платити такі великі податки царській державі, а також орендну плату власникові маєтку, що вони, незважаючи на це, жили в дуже бідних умовах.
І все ж 76,3 % загальної орної землі належало селянам, а 23,7 % — поміщикам. В Україні тільки 55,5% землі належало селянам і 44,5% землі.
власники садиб. В Україні влада землевласників була ще більшою, ніж у решті Росії.
Коли вибухнула революція 1917 року, селяни забрали більшу частину землі власників маєтків і поділили її між собою. У Росії через революцію в руки селян потрапило близько 90% землі, а держава отримала лише 10%. Зараз (1920 р.) 96,7% орної землі належить селянам і 3,3% державі. В Україні 96,2% землі належить селянам і 3,8% державі. Землі, якими заволоділа держава, перетворювалися на державні маєтки. Там, де раніше панували власники маєтку, тепер панує держава. У багатьох випадках теперішня форма більше подобається селянам. Часто чудові особняки колишнього власника маєтку перебувають у власності селян, які обладнали їх під зали для зустрічей і розваг, а також школи. Але нерідко ці шляхетські садиби тепер віддають у розпорядження радянських службовців, які проводять там літні канікули або відправляють туди своїх дітей. Інші перетворені на дитячі будинки, і за характером нового устрою селяни задоволені чи незадоволені. Якщо це в їхньому розпорядженні або їхніх дітей, то вони почуваються задоволеними. Але якщо «Совбур», як селяни називають радянських службовців, заволодів, то селяни незадоволені.
У деяких із цих особняків, як уже було сказано, створені дитячі колонії. В уряді Саратова було націоналізовано великий маєток. У великих корпусах і садах розміщено 120 дітей. Майже всі сироти війни або діти червоних солдатів. Про дітей добре піклуються і отримують шкільне навчання, яке за російськими стандартами є хорошим, але порівняно з німецькими стандартами недостатньо.