Землю не продають, а за формулою: кожен отримує стільки землі, скільки може обробити, можна перетасовувати. Так: в окрузі Зельмана німецької волзької колонії селяни-бідняки дають одну десятину землі за 6 фунтів. масла і 10 яєць. Їм потрібні продукти харчування. Землю вони завжди можуть отримати знову, якщо тільки захочуть її обробляти.
Німецькі колонії на Волзі проіснували 163 роки. Столицею є Катріненштадт, але тепер вона перехрещена на Марксштадт. Другий, i. е., радянська революція спалахнула там через 3% місяців, у лютому 1918 р. Там також селяни цілої колонії відібрали землю у великих землевласників до того, як вийшов декрет, який присудив їм землю. Вже за Керенського забрали землю собі.
Окрім державних маєтків, існують ще дві форми володіння та обробки землі. По-перше, це особиста власність. Є селяни багатші, а є селяни бідніші, так само, як у Німеччині є селяни менші й більші, а також дворники. По-друге, у нас є так звані артілі. Артіль — російське робітниче товариство. У даному випадку мається на увазі селянське товариство, переважно всередині гміни чи села. Існує ще третя колективна форма обробки землі. Навесні й восени селяни обробляють землю, взаємно допомагаючи один одному в оранці, сівбі й жнивах.
Більшовики-комуністи виступають проти такої форми володіння і обробки землі. У їх VIII. партійного з’їзду протягом минулого року вони прийняли програму, в якій конкретизували свою позицію щодо селянського питання:
«Зважаючи на те, що дрібне селянське господарство буде існувати ще довго, Комуністична партія Росії намагається провести ряд заходів, які мають на меті підвищити продуктивність селянської праці. До таких заходів відноситься регламентація обробітку селянської землі (припинення трипарної системи, вузькосмугового поля та ін.)».
Серед селян ще ніяк не вирівняна матеріальна нерівність і різниця в життєвому рівні. Вони таки ділили землю між собою, але, за моїми спостереженнями, індивідуалістичні нахили селян виявилися в цьому розподілі землі більш помітними, ніж комуністичні нахили. У селі Рілієнсько, в губернії Нижнього Новгорода, коли вибухнула революція, була державна земля. Селяни розділили цю землю так, що кожен селянин отримав по одній десятині. Це свідчить про те, що вони віддавали перевагу особистому володінню перед общинним. У селі Вускристянськ Самарської губернії кожен селянин тепер має більше землі, ніж раніше. Сім'я з п'яти осіб одержує 4 десятини землі. Це село налічує 10 тисяч жителів. Серед них 250 комуністів, а соціал-революціонерів трохи більше.