Те, що в країні ще є заможні і бідні селяни, пояснюється тим, що заможніші зберегли для себе з дореволюційних часів більше поголів'я худоби та землеробського знаряддя. «Куркулями» називали заможних селян, які, як правило, мали крамницю в селі і ставали заможнішими за своїх сусідів. Але худобу не конфіскували. Хоча уряд встановив певні правила щодо допустимого максимуму та реквізує те, що перевищує максимум, купівля-продаж коней і великої рогатої худоби продовжується. Один відомий мені селянин купив коня в Тамбовській губернії за 300 000 рублів, а в Московській губернії вона коштувала б йому 500 000 рублів. У згаданому вище селі Рілієнсько селянам дозволено тримати від 3-5 овець, 1-2 коней і кілька корів, залежно від розміру сім'ї. У тому селі є селяни, які ще мають п'ять корів.
У селі Ново Джевич губернії Самари з населенням 5000 чоловік налічується 7000 голів великої рогатої худоби і 120 коней. Ще одна причина, чому деякі селяни живуть краще, ніж інші, полягає в тому, що колишні заможні все ще мають задовільні сільськогосподарські знаряддя. Але селяни-бідняки, які нічого не мають і нічого не можуть отримати від держави, змушені спиратися на селян-багатших. Багаті позичають їм своє знаряддя, але вимагають від них праці біднішим або компенсація в інший спосіб. У цьому селі немає жодного комуніста.
Соціальна нерівність серед селян, яка породжена різницею в багатстві, ще більше посилюється через відсутність усіх видів промислових виробів і промислових виробів. Злидні селянської бідноти зростають. Плуги та борони, якщо вони потрапляють у село, що буває дуже рідко, через їх нестачу роздають не селянам особисто, а громадському управлінню. Якщо тепер трапиться, що під маскою комуністичного комісара ховається якийсь пройдисвіт, то з двох відданих селу плугів він залишає один собі, а другий роздає всьому селу. Мало кого, крім «комуністів», робили комісарами.
Вищезазначене є реальним випадком, який я спостерігав. Це відбулося в селі Строкіно в уряді Москви. Комісарська неприємність викликає інші подібні речі. У районі Марксштадта, в німецькій колонії Волга, є комісари, які реквізують у селян корів, щоб помістити їх у власний хлів. Те, що держава може дати селянинові промислових виробів, настільки мізерно, що ніяк не покриває навіть найнагальніших потреб. У Ново Джевичі кожен селянин отримував за три місяці не більше 1 Ib. (400 грамів; 0,88 американських фунтів) солі. Одного разу вони також отримали 4 арчіни тканини (1 арчин дорівнював 0,71 метра або 2 1-3 футів).