Для міст і армій державі понад усе потрібне зерно. Селяни потребують промислових виробів, текстильних виробів, промислових і залізних виробів і т. д. Але держава не може їх цим забезпечити, бо не має нічого або майже нічого для великих потреб. Але не може через це допустити, щоб солдати голодували. Тому він змушений вимагати від селян зерно. Він платить їм за це максимальну ціну. Ця максимальна ціна уряду пропорційна максимальній державній ціні на промислову продукцію. Якби селянин міг отримати від уряду необхідні промислові продукти, він, безсумнівно, негайно віддав би своє зерно державі. Але це не так. Промислову продукцію селянин повинен купувати у відкритій контрабанді на відкритому ринку за лихварськими цінами. Від уряду він отримує 100 рублів за один пуд борошна. Але за сувої пряжі йому доводиться віддати від 3000 до 5000 рублів, а за фунт мила — від 800 до 1200 рублів. Щоб купити те, що він обов'язково повинен мати, він змушений також продавати своє зерно чи борошно за лихварськими цінами на ринку. Тоді він отримує 20 000 рублів за пуд борошна. Це дозволяє йому задовольняти свої найнагальніші потреби.
Селянин, отже, не схильний здавати своє зерно державі. Причину цього ми щойно побачили. Вони очевидні. Але оскільки держава повинна мати потік для свого існування, вона посилає солдатів у села, які реквізують зерно у селян, відмовляючись від питання про те, добре це чи ні. Селяни ховають своє зерно. Якщо знайдеться, то часто можна сказати: «Хай Бог їх помилує». Раніше ми вже цитували декрет Леніна, в якому йдеться про покарання селян. Не рідко буває, що реквізитори беруть солдати більше прав, ніж дають їм укази. Легко також зрозуміти, що не найпочесніші пролетарі формують реквізиційні роти, а здебільшого найгірші елементи, яких озвіріла війна. Нарешті, самі селяни не філософи-естетизи чи пацифісти, а грубі від природи, і як наслідок часто доходить до зіткнень, у яких селяни, як правило, виходять на другий план, оскільки вони або беззбройні, або погано озброєні.
Окремі екземпляри можна вибирати за бажанням. Хоча вони не дають повної картини, вони можуть служити ілюстраціями подій. У Зельманському районі німецьких поволзьких колоній 2000 солдатів увійшли в села приблизно в кінці травня, щоб забрати останні запаси зерна перед новим урожаєм. В селі Ново Джевич тричі відбувалися селянські заворушення, щоразу придушені. Я також чув про подібні випадки в Україні.