Російські робітники з нестримною силою боролися за ліквідацію приватної власності капіталістів на заклади. І їм це вдалося. Якби вони з такою ж завзятістю боролися проти другого виду експлуатації, у сфері споживання, тоді —. Але цього вони не могли зробити; для російських робітників ліквідація капіталізму дорівнювала ліквідації капіталісти. Вони втілили експлуататора у своєму власному роботодавці. Але експлуатація через споживання не була людиною; це була система. Систему, шлейф, не можна видалити шляхом видалення або відгону людей. Це також перевірено на полі виробництва. Економічна система, яка в людському суспільстві виконує функції постачання населення всіма речами, необхідними для життя, не може бути усунена інакше, як за допомогою іншої економічної системи, і лише в тій мірі, в якій ця нова система здатна, у кожному окремому випадку, зробити крок у розлом старої.
Розвиток російської революції показує нам це в кожному пункті. Німецькі робітники та робітники інших країн повинні вчитися на цьому досвіді. Вони повинні побудувати соціалістичну економічну систему в своїх організаціях, яка приходить на місце капіталістичної системи. Якщо вони цього не зроблять і вибухне політична революція, то революція залишиться лише політичною. З цієї причини вони повинні почати з цього негайно. Робітники повинні організуватись у спілки споживачів або створити профспілки, які наступного дня після революції спроможні взяти споживання у свої руки. Такими організаціями є «Bourse du Travail» (біржі праці), або «Arbeiterboerse», як їх називають німці. Без таких організацій вони припустяться тих самих помилок, що й російські робітники, і капіталізм, який вони викинули через одні двері і вважали, що перемогли, оскільки його політичний представник став безсилим, знову виступає з усіх кутків і щілин і переростає соціалістичне начало, доки робітники не зможуть зробити його зайвим через власні новоутворені економічні організації. Але передати цю нову економічну систему в руки держави — це фатальна помилка.
Ми залишили російську революцію на тому етапі, коли робітники заволоділи фабриками і, частково власним коштом, виробляли для себе, не нападаючи на капіталістичну систему споживання. Деякі німецькі соціал-демократичні теоретики, серед них і Каутський, називають це «синдикалізмом». Немає нічого більш хибного, ніж таке твердження, яке вони роблять або через незнання, або через навмисний обман. Досить поглянути на декларацію принципів синдикалістів, щоб переконати будь-кого в цьому. Однак повне спростування цієї помилки чи обману виходить за рамки цієї книги.