З такої позиції профспілок видно, що внаслідок революційної ситуації профспілки зайнялися проблемами, які вийшли на передній план навіть під час німецької революції, — контроль над виробництвом, право робітників на голос при наймі та звільненні робітників тощо. У Німеччині вони також зайнялися демократичними вимогами, перенесенням демократії в промисловість, чому капіталісти чинили опір під гаслом, що вони «господар у домі». Незважаючи на весь прогрес, який означає цей робітничий контроль, це все ще не що інше, як впровадження демократії в економічне життя, але це не соціальна революція сама по собі. Навіть такі організації, які принципово не підтримують соціальну революцію, можуть висувати такі вимоги спільного контролю, як це зробили, наприклад, німецькі «вільні» профспілки, профспілки, які були вільними лише в тому сенсі, що вони не служили жодним соціалістичним ідеям.
Коли згодом спалахнула Жовтнева революція і закінчилася перемогою більшовиків, більшовики, як радикально-демократична партія, хотіли перенести революцію на місце роботи. Самі робітники також, природно, хотіли зробити революцію соціальною, тобто повністю знищити капіталістів.
Але потім стало зрозуміло, що це не так просто, як очікувалося. А чому ні? Бо робітники Росії не в змозі були знищити капіталізм, в руках якого до того часу перебувало все господарське життя, не піддавши економічного життя найгіршій кризі. Соціальний
Революція поставила робітників перед завданнями, яким вони не були готові під час свого першого пориву. Але оскільки партія, яка могла спиратися тільки на робітничий клас і ні на який інший клас (на селян лише умовно), мала владу в державі, ця партія також повинна була взяти на себе відповідальність за економічне життя, якщо вона не бажала ні залишити капіталістів у їхній владній позиції на економічному полі, ні знову відмовитися від своєї політичної влади. Але вони нічого не могли зробити без робітників, оскільки не мали для цього державних органів.
Тому вони звернулися до профспілок. Робітники прагнули до. економічну свободу, для усунення експлуатації роботодавцями. У багатьох випадках вони ганяли роботодавця до диявола; У деяких випадках він залишав свою фабрику або завод у бідному стані, з відчаю чи надії таким чином зірвати виробництво, щоб робітники, які тоді зрозуміли свою неспроможність, викликали його знову. У ряді випадків також траплялося, що сьогодні колишній роботодавець знову очолює заклад. Не зі старим правом власності, щоправда, а як так званий спеціаліст, який значно ліпший за робітника.