Коли робітники почали керувати промисловістю, вони обрали для цього комітети, так звані фабрично-заводські комітети. Ці фабрично-заводські комітети зайняли фабрики. Але оскільки держава потребувала створеної продукції, вона через профспілки вступила в опосередкований контакт із фабрично-заводськими комітетами. Із самими фабрично-заводськими комітетами держава не могла мати справу, бо для цього був би потрібен великий апарат. Таким чином профспілки отримали роль ведучих переговорів про виробництво для держави. Правляча партія незабаром визнала важливу роль, яка належить профспілкам у сфері виробництва та в усій економічній сфері загалом, і, оскільки багато членів партії належали до профспілок (зрештою, вона продовжувала залишатися партією, що здебільшого складалася з робітників), вона прагнула через своїх членів поставити профспілки під вплив партії та підпорядкувати їх партії. Це був найкращий спосіб для правлячої партії забезпечити контроль над виробництвом і поставити все виробництво на своє обслуговування. Більшовицька партія також заявила у своїй програмі, що «організаційний апарат націоналізованої промисловості має перш за все спиратися на профспілки».
Частина 3
сторінка 53/158