Частина 3

Фабрично-заводські комітети були, отже, дітищем революції^ виникли з потреби робітників створити органи управління заводами. Але робітники незабаром зрозуміли, що одного цього недостатньо. Якщо вони не хотіли залишатися в капіталістичній економічній системі, вони були змушені поставити споживання також на організовану] товариську основу. Але до всіх цих завдань вони ніколи не готувалися. Все це було для них настільки новим, що вони, для початку, повинні були пройти через багато експериментів, багато помилок. Інстинктивно або з дуже очевидних причин вони звернулися до своїх спілок. в їм тепер довелося шукати своїх природних агентів і представників. Вони ще більше зміцнили свою довіру до профспілок через те, що нова правляча партія, або, кажучи простіше, держава, також звернулась до профспілок з тими ж завданнями і хотіла використати профспілки для тієї ж мети. Оскільки профспілки все ще мали надто нову структуру і стикалися з функціями, до яких вони не звикли, легко зрозуміти, що вони більшою чи меншою мірою спиралися на підтримку держави і визнавали лідером партію, яка сиділа біля керма, особливо тому, що це була пролетарська партія з багатьма членами в їхніх власних лавах. Але партія, маючи всю державну силу, що була в її розпорядженні, почала інтенсивну пропаганду в лавах профспілок, щоб отримати більший вплив. І в цьому вона досягла успіху, але чим більшим ставав вплив партії, чим більше профспілки втрачали самостійність, тим більше потрапляли під партійний батіг. У міру розвитку цього розвитку права фабрично-заводських рад або комітетів були обмежені.