Таким чином, можна констатувати, що посівні площі в Росії значно скоротилися. Згідно зі звітами радянського уряду посівні площі в Харківській губернії в 1920 році скоротилися на 65%, в Єкатеринославській на 40%, в Херсонській, Полтавській та Одеській губерніях на 15%. Але слід зазначити, що в урядах Катеринодавської та Полтавської значні частини були охоплені військовими операціями, і все-таки посівна площа не зменшилася так сильно, як у Харківському повіті, який після розгрому Денікіна був вільний від усякого вторгнення та від армій. Ці цифри мають надзвичайну важливість. На жаль, мені не вдалося отримати цифри по інших урядах, особливо по Центральній Росії.
Зменшення посівних площ з боку селян відповідає падінню продуктивності праці промислових робітників і міських пролетарів. Але якщо щодо пролетарів ми повинні шукати основну причину в поганому харчуванні і в загальному нервовому зриві після років воєнних зусиль, тобто в несвідомих факторах і лише частково у свідомій волі, що випливає з революційної класової свідомості (у російських пролетарів це майже виключно перші названі причини), ми повинні шукати її в іншому місці, коли це стосується селян. Лише в незначній мірі їх торкаються розруха та байдужість через багаторічну війну. Основна причина криється в простих словах: ми не маємо нічого від цього.
До всього цього додається ще одна обставина: брак насіння. У багатьох селах селяни витрачають насіння зерна чи насіннєву картоплю не за призначенням. Часто уряд був змушений реквізувати насіння селян для інших урядів.
Але розподіл було здійснено за допомогою найгіршого зразка російської організації, такого поганого, що гірше не могло бути навіть за царизму. Російська бюрократія — це окрема глава, але в цьому зв’язку нас цікавить розподіл насіння. Більшовицька газета «Уральський робітник» дає таку картину ситуації. У статті від 19 травня 1920 року під номером 119 газета пише під заголовком: «Зволікати далі не можна»:
«Для забезпечення потреб господарств у зерновому зерні необхідно, за звітами райкомів, 2 910 487 пудів зерна (1 пуд дорівнює 34 фунтам), крім насіння овочів і насіннєвої картоплі. Але урядова комісія завезла тільки 26,25% насіння, тобто трохи більше чверті від необхідної кількості. Щадринський отримав 9,5%, Ірбіцький і Красноуфімський 17,5%, а Камишловський 51% Чим пояснити такий несправедливий і нерівномірний розподіл насіння?» Причину автор статті шукає в некомпетентності та відсутності доброї волі осіб із розподільчої комісії.
Насправді в продовольчих комітетах урядів (ці комітети називаються «Губпродком») виникає жахливий бюрократизм, який найтіснішим чином пов'язаний із системою централізму.