Частина 3

Сьогодні селяни вже не так цікавляться партіями, як на початку революції. Вони все ще за совєти і мабуть завжди залишаться за них, але партії не мають такого стабільного характеру, як радянська ідея. Часто бувало, що селяни виступали проти всіх сторін. Соціалізм, чи точніше комуністичне господарство і спосіб життя, не вражає селян як партійна справа. Тому совєти не тотожні комунізму, як думають багато робітників. Тим не менш, лібертаріанський комунізм завжди був пов'язаний із системою рад. Бо коли селяни або робітники на місці самі ведуть свої справи, то вони завжди обирають свої ради, або ради, які вирішують усі справи, які не можуть бути вирішені кожним окремо. В даний час в Росії є багато селян, які не є комуністами, але виступають за радянський лад. Тоді радянська система для них є лише формою прямого політичного представництва з усуненням будь-якого втручання центрального органу в місцеве самоврядування. Але, оскільки в історичний момент вибуху революції партії все ще мали деяку силу притягання селян, ми повинні зазначити, що одній партії врешті вдалося здобути й утвердити вплив і владу в радах. Але в тій мірі, в якій партії вдалося отримати владу і контроль над Радами, в тій мірі вільні Ради втрачали свою владу. Звичайно, чим більша партія, тим менше відчувається ця втрата свободи. Якщо більшість Рад складається з представників, обраних членами партії, то члени партії почуваються відповідно вільними, якщо погоджуються з тактикою і політикою партії. Але часто буває так, що селяни не виставляли жодних партійних списків на вибори до рад. Зокрема, в Україні я знайшов такі випадки. Я був присутній на кількох засіданнях виконкому районних Рад і урядових Рад, а також, як колись на з'їзді всіх урядових Рад у Самарі. Обговорення торкнулося економічної ситуації. Але я зауважив, що економічна політика визначалася відповідно до програми більшовицької партії. Вищі органи влади, як-от Рада Народних Комісарів, видають декрети через різні Народні Комісаріати та їхні відділи сільського господарства, освіти, руху та транспорту, а Ради є органами, які повинні виконувати ці декрети або стежити за їх виконанням.