З іншого боку, цими енергійними, часто досить драконівськими заходами державі вдалося значно покращити ситуацію з паливом. У містах Москві та Петрограді ця зима (1920-1921) була набагато кращою, ніж торік. Від цього виграють жителі міста, включно з міським пролетаріатом, і не тільки більшовики, але й усі визнають, що забезпечення паливом тепер дещо покращилося. Тим не менш, є багато небільшовиків, таких як меншовики, соціал-революціонери і навіть анархісти, які відкидають тактику, через яку більшовики вимагали цих виступів.
Ненадійне становище міст і їхня залежність від села щодо провіанту і, частково, палива призводить до протистояння між містом і селом. Селяни вороже ставляться до міст. Але понад усе вони ненавидять солдатів-реквізиторів, і вони не є друзями держави, оскільки вони не отримують від держави нічого або навіть нічого, тоді як держава хоче отримати від них хорошу угоду. Опозиція, а в певному сенсі ворожнеча між селянами і державою виразилася з боку селян у ворожості до міста. У цьому факті таїться небезпека, яка, однак, буде видалено, як тільки держава (що для селян означає місто) знову зможе постачати їм промислову продукцію.
Через усі ці обставини і через ту біду, в якій опинився селянин, він втратив бажання обробляти землю. Селяни вже не обробляють землю так інтенсивно, як раніше. Продуктивність знизилася. Коли в Німеччині у впливових урядових колах кажуть, що тільки праця, тільки підвищення інтенсивності праці може врятувати німецьке економічне життя, це дуже вірно. Капіталісти, звичайно, мають на увазі працю найманих рабів, тоді як соціалісти, які також можуть прийняти цю формулу, мають на увазі працю всього населення, виключаючи капіталістичних купоністів, снобів і ледарів. Але ще більшою мірою це стосується Росії. Бо, безсумнівно, російське економічне життя в сто разів більш невпорядковане, ніж німецьке. Так само, як німецькі пролетарі мало підкоряються заклику свого уряду до більш інтенсивної праці, а, навпаки, зменшують інтенсивність, де це можливо, так і російські робітники не думають ні про яке підвищення виробництва. Подібно до німецьких пролетарів, вони кажуть собі: «Для кого? Плоди цього не дістаються мені».