Сучеревский ринок в Москві, рибний ринок в Чарков і подібні ринки в усіх містах Росії дають першу відповідь на це питання, а саме, що уряду не вдалося своїми заходами врегулювати забезпечення населення. Але навіть коли в місті є лише невеликий ринок, як, наприклад, у Петрограді, це означає лише те, що населення здобуває необхідні продукти іншим, більш підпільним способом. Сьогодні кооперативи вже не мають тих можливостей обслуговування, які вони мали «до націоналізації». чому Товариства вже не є союзами селянських артілей, в яких селяни залишають свою продукцію на продаж, а уряд скоріше взяв на себе завдання поводження з сільськогосподарськими продуктами. Як це відбувається ми вже бачили. Селян змушують віддавати зерно по 100 рублів за пуд. Чи органи, через які уряд веде цю роботу, звуться відділами продовольчого комісаріату, чи відділами Центросоюзу, все одно зводиться, бо якщо селяни відмовляються від поставок за тими цінами, то їх примушують до цього через військо. У кожному разі солдати реквізують зерно. Суспільства також отримують свою продукцію через уряд і не можуть розподіляти більше, ніж отримують від уряду. Але оскільки цього, зі згаданих причин, недостатньо, товариства є набагато менш корисними, ніж до націоналізації. Товариства сьогодні вже не є вільними установами, але, за словами заступника голови, населення змушене стати членами. І зрозуміло, що примусова організація не може працювати так само добре, як вільна. Суспільства сьогодні менш спроможні забезпечити населення необхідними продуктами, і з цієї причини кожен намагається постачати через приватні канали те, чого бракує.
Уряд спільно з профспілками створював на заводах відділення кооперативів, які займалися розподілом продукції. Таким чином робітники одержують через цей комітет свій фунт хліба прямо на фабриці. Але частіше цю функцію виконує фактичний комітет, обраний на фабриці. Але тут треба зауважити, що на всіх заводах, які я відвідав, — а їх у Росії та Україні було 20 — робітники скаржилися на те, що не отримують достатньої порції продуктів харчування. На шоколадній фабриці дівчата плакали і скаржилися, що три дні не отримують хліба. На текстильній фабриці якраз отримували хліб, коли ми їх відвідали. Вони почали вживати грубу мову і скаржитися, що не отримують повної ваги. Керівник, який показував нам фабрику, хотів довести їм, що вони помиляються, і пішов до ваги, зважив порції хліба, і, власне, до фунта не вистачало грама. Солдати, однак, отримують набагато багатший пайок. На пароплаві «Волга» матроси, сяючи від радості, показали нам велику кількість хліба і цукру, які отримали.