Зважаючи на сумний стан, в якому опинилася промисловість, невдоволення правлячих більшовиків легко витримати, і якщо вони нададуть ідеям синдикалізму такі великі прихильності, як мати на посаді голови Вищої ради народного господарства Рикова, представника синдикалістських ідей,
і це стосується не лише нього, а й більшості провідних кіл — це значною мірою можна приписати банкрутству, від якого постраждали їхні власні теорії державного соціалізму і яке найбільше проявляється в організації промисловості. Уже в 1918 році, в перший рік більшовицької влади, Могонін, комісар текстильного відділу С. К. Н. Е., писав у № 40 «Известий», що Російській Радянській Республіці не потрібні ніякі профспілки, а тільки маленькі фабричні комітети, які повинні виконувати накази уряду. Сьогодні, коли вони бачать, що промисловість не може досягти процвітання через «управління», вони нарешті знайшли дорогу до профспілок. Як це радісно, так і прикро, з іншого боку, що через державні тенденції державних соціалістів було введено згубний шлях націоналізації, яким на практиці досі користуються. Щоб промисловість не зазнала подальшого колапсу, більшовики повинні незабаром втілити в реальність теперішню визнану теорію, передати виробництво продуктивним органам, якими володіють робітники в їхніх профспілках, під повне самоуправління заводів тими, хто там працює, а не окремими менеджерами, призначеними Вищою радою народного господарства.
Той, хто приходить із сподіваннями знайти комунізм, може отримати дуже мало задоволення від умов у Росії. Але навіть той, хто тільки сподівається на невелике поліпшення економічного життя, як ми бачили, мало що потішить його в Росії. Теперішні можновладці неодноразово називають причиною цього тривалість війни, світової та громадянської. Без сумніву, це одна з головних причин. Але оскільки це співається більшовиками так часто і завжди по-новому, повторення було б утомливим. Бо так само певно, що в цьому відношенні відіграють роль інші фактори принципу, тактики та організації.