Думовий принцип соціалізму — взаємодопомога, так що про соціальну правотворчість у старому капіталістичному розумінні цього слова годі й думати.
Те, що в Росії запроваджується страхування робітників, тільки ще раз доводить, що ми маємо справу не з соціальною революцією, а з політичною революцією, яка глибоко врізалася в суспільне життя Росії. Приватна власність здебільшого була скасована, і революція може перерости в соціальну революцію в більш далекосяжному сенсі, якщо інші країни також будуть втягнуті в революцію.
Те, що впливові, революційні, більшовицькі кола в Росії перш за все думали про введення прогресивних заходів, які вже деякий час були реалізовані в решті Європи, не слід вважати їм дискредитацією. Таким чином, більшовики здійснили соціальне законотворчість, розпочате Керенським, у малому, але значно більшому масштабі. Правда, не можна захиститися від думки, що Керенський зробив би те саме, якби довше залишався при владі. Ця політика соціального законотворення справляє на нас враження певної реформаторської тенденції. До того часу вся соціальна правотворчість мала значення доповнення або вдосконалення структури капіталістичного суспільства. Але не можна виносити судження на основі цього єдиного пункту; ми повинні радше взяти до уваги весь заслуги большевиків і всю російську революцію. Такий загальний розгляд показує нам, що російська революція була наполовину політичною, а наполовину соціальною і в своєму пізнішому розвитку навіть частково схилялася до реакції. Усе це становить криві розвитку, які ми ще не можемо вважати завершеними.
За царату страхування робітників було розвинене слабо. До 1917 року, включаючи короткий період Керенського, у всій Росії було застраховано 1 457 503 робітників. У 1919 році число зросло до 3 009 510 осіб, а в 1920 році, згідно з заявою наркома праці, було 6 000 000 осіб, які всі підлягали страхуванню. Але для населення в 120 000 000 це ще дуже мало. Крім того, слід вважати, що все страхування в нинішній ситуації є більше на папері, ніж втіленим у життя.