Як приклад вони згадують: «Коли генерал Корнілов пішов на Москву, його перемогла не Червона Армія». На той час ще не було Червоної Армії. Це інші частини тієї ж царської армії, що разом з ним, повернулися, билися з ним і виявилися найсильнішими. Для робітників і селян, які воювали в царській армії, але проти Корнілова, цей Корнілов був контрреволюціонером, який хотів змусити їх продовжувати війну. Тому для миру необхідно було битися з Корниловим. Але це не говорить про Червону армію, якої тоді ще не було, це говорить виключно про прагнення до свободи серед народу.
З огляду на згадані тенденції більшовики роблять свідому помилку, що вважають Армію Р< рівною збройному повстанню народу.
Далі синдикалісти та споріднені тенденції вказують на t<. те, що не Червона армія вигнала німців і австрійців з України, а самі селяни, партизани, ватажки, повстанці. Партизанською війною невеликими партизанськими групами вони відганяли німців або блокували їх так, що врешті вони були змушені відступити з країни.
Денекіна в першій лінії не завойовувала Червона армія, а самі селяни, які не хотіли підтримувати його правління і, головним чином під керівництвом отамана Батька Мачно, повстали проти Денекіна. Якби селяни були за Денекіна, а не проти нього, то Червоній Армії ніколи б не вдалося підкорити Денекіна. Але при цьому не можна забувати, що селяни не добровільно створювали Червону Армію. Селяни йшли до Червоної Армії з примусу, це була обов’язкова військова служба, як колись для царської армії. Селяни радше організовували свої власні армії, з яких найсильнішою була армія Махно, щоб боротися з реакцією. І як було з Денікіним, так було з Каледіним, Петлюрою та іншими.
Щодо України більшовики це більш-менш визнають,