Частина 9

Отже, вони не досягли того, до чого прагнули. Масово намагалися запровадити виробництво в користування. Але в невеликих масштабах процвітає так звана спекуляція, а саме торгівля харчовими продуктами та іншими предметами вжитку, сильніша, ніж раніше. Всі більші заводи і господарства націоналізовані і працюють на державний рахунок. Але дрібніші заклади (а на Україні всюди переважає дрібна промисловість, за винятком великої цукрової промисловості та металургії) все ще в приватних руках і працюють на приватні інтереси, як і до революції. Отже, економічне життя в цьому відношенні продовжує рухатися за принципом приватного капіталізму, навіть якщо окремі роботодавці не є Стіннесом або Тіссеном (двома найбільшими німецькими капіталістами). У Києві, наприклад, через 2-3 місяці після окупації більшовиками все залишилося, як в інших капіталістичних країнах. Було відкрито багато нових магазинів, і були змушені закритися лише ті, у яких уже не було товарів. Але оскільки від більшовиків вони не отримують товарів, один за одним змушений кидати свої справи. Після цього крамарі йдуть на службу до радянської влади, в якийсь комісаріат чи бюро. Вони стають чиновниками, державними чиновниками. Але на ту зарплату, яку вони зараз отримують, вони не можуть прожити, і вони продовжують займатися контрабандою та спекулювати. Інші вже почали спекулювати, звісно, ​​всупереч закону. Вони не можуть зупинити це так само, як кішка не може перестати ловити мишей.