Все селянство протиставляється «поміщикам» (великим землевласникам). Вони не хочуть повернення власника маєтку ні за яких умов. Вони відчайдушно борються проти всіх контрреволюційних генералів, які захищали систему великого маєтку. Вони прогнали Петлюру, Каледіна, Денекіна, Григор'єва і Врангеля. І все-таки Врангель витягнув урок із долі своїх попередників і виступив перед селянами з аграрною програмою, щоб переманити їх на свій бік. Жодному землевласнику не дозволялося мати понад 200 десятин землі. (1 десятина дорівнює 2,7 десятин.) Врангель розраховував завоювати цим більші симпатії, ніж це припало на частку Денекіна та його попередників. Він вірив, що їм вдасться перетягнути селян на його бік, так само, як румунський уряд заспокоїв селян і зрозумів, як утримати їх від революції подібною аграрною політикою. Але в той час як румунським боярам (землевласникам) вдалося врятуватися декількома жертвами землі, українські селяни, які стали далекогляднішими через свою тривалу боротьбу, зрозуміли цілі Врангеля, і, хоча Врангель зміг обдурити частину селян, прогресивну частину він мав проти себе.
Зрештою, Врангель не зміг би встояти, навіть якби його не знищили Червона Армія і Махно.
Селяни виступали проти програми Врангеля 200 десятин. Але вони також проти більшовицької програми 50 десятин. Більшовики не хочуть вступати в конфлікт із заможнішими селянами. Вони потребують селян і не можуть дозволити собі мати їх проти себе. Тому вони встановили правило, що селянин не може мати більше 50 десятин землі. Але селяни на своїх з'їздах виступили проти цієї норми. Особливо в цьому відношенні відзначимо згаданий вище з’їзд, який скликали Махно і Воллін (в Олександрівську, жовтень 1919 р.). Вони сказали, що цей максимум зависокий; це буржуазна норма. Таким методом знову створили б поміщиків.
Марксистські теоретики більшовизму-комунізму, зі своєї теоретичної точки зору, таврують українських селян як антикомуністів і захисників приватної власності; особливо ті з них, які борються проти Махно. Але мої дослідження в Україні показали, що все майже навпаки. Більшовики-комуністи постановляють більшу приватну власність на землю, ніж самі селяни. Більшовики-комуністи, які видають себе за єдиних представників комунізму, менші комуністи, ніж селяни, яких вони називають некомуністами.
Але селяни далеко не були б комуністами, якби вони відстоювали лише меншу максимальну ділянку землі, ніж більшовики-комуністи. Це як мінімум довело б, що вони більші комуністи, ніж комуністи-більшовики. Але це лише порівняння. Про позитивний комунізм селян це не дасть нам жодної інформації.