Усі ці явища є надзвичайно повчальними і показують нам, що неможливо регулювати економічне життя країни через політичні організації, та навіть те, що політичне панування над економічним життям повинно мати далекосяжні руйнівні наслідки. Незалежно від держави робітники самі створюють свої господарські органи для регулювання економічного життя, для свого утримання і для свого існування. Держава не змогла це здійснити за найкращої в світі волі. Це не той інтелект, який необхідний для цієї мети. Це дивно для економічного життя. Цей обов'язок покладається на самих трудящих.
Забезпечення міст паливом і будівельним матеріалом, головним чином лісом, беруть на себе міські Ради. Рада Харкова зобов'язана забезпечити місто деревом на зиму. Виконком цієї ради ставить себе в зв'язок з виконкомами рад районів. Кожній громаді, кожному селу наказано доставити певну кількість відповідно до розміру та кількості мешканців. Совєти відповідають за виконання наказів. У 1920 році Україна отримала всього 6 тис. пил і 4 тис. сокир. Вони були розподілені між різними комунами, які, у свою чергу, мали доставити деревину. Але селяни не дуже охоче здають державі зрізану деревину, бо їм за це не вистачає грошей. Навіть тут час від часу доводиться втручатися військовим, що знову породжує нечисть серед селян.
Союзи України організовані так само, як профспілки в Росії, і мають однакові функції, і тому спеціальний розгляд цієї теми в даний час є непотрібним. Всього в Україні 1 млн. 173 тис. робітників, організованих у профспілки. Ці цифри припадають на 13 урядів. З них 280 тис. залізничників, 162 тис. радянських службовців, 134 тис. шахтарів, 113 тис. металістів, 72 тис. робітників харчової промисловості, 58 тис. цукрової промисловості, 58 700 телеграфістів і поштових службовців, 49 660 сільськогосподарських робітників у радянських маєтках, 42 135 працівників лікарень і притулків, 38 000 працівників освіти (вчителів, партійних агітаторів, журналістів), 31 500 швейних робітників, 23 800 хімічних і скляних робітників, 22 900 шкіряних робітників, 20 600 будівельників, 18 800 деревообробників, 18 000 тютюнових робітників, 13 000 текстильників, 11 000 графічних робітників і 3 000 паперових працівників.