плутати те, що він бажав, з тим, у що він вірив; і на мить поглинений своєю демонстрацією симпатії до християн у Туреччині, він почав вважати це своїм справжнім мотивом і очікував, що інші також приймуть цю думку. Ця ілюзія була настільки повною, що минуло задовго до того, як він почав усвідомлювати можливість зіткнутися з Англією. Спочатку він припускав, що її терпимість, якщо не її згода, є певною. І навіть коли він перебував у стані війни з Туреччиною, і флоти були відправлені до Босфору, він надіслав королеві листа з автографом, висловлюючи подив, що між урядом королеви та його власним виникло непорозуміння щодо справ Туреччини, і закликаючи до «сумлінності» та «мудрості» Її Величності вирішити між ними. Отже, очевидно, що саме Росія була першою державою, яка «втяглася» у війну, і це сталося завдяки хибній точці зору царя. Починаючи з переконання, що Туреччина залишиться без підтримки, він припустив, що демонстрацією своїх сил він змусить її підкоритися мірі, яка дасть йому можливість у будь-який момент посваритися з нею та розгромити її, що Англія погодиться, і що, якщо вона це зробить, він може знехтувати іншими державами; і таким чином він потрапив у становище, з якого не міг відступити без війни. І омана, під якою він пішов на ці кроки, містить один із важливих уроків, які роблять історію цінною як дороговказ і застереження. Існує загальна згода, що він вірив у те, що Англія була повністю поглинена гонитвою за багатством,
Його хибні погляди на англійський дух. 1 3
через промисловість і комерцію, і більше не можна було спонукати боротися за принцип, почуття чи союзника. Навіть після того, як лорд Абердін був змушений вжити заходів, спрямованих безпосередньо на війну, цар усе ще вірив, що громада, яка зробила піднесення та поклоніння торгівлі основним джерелом своєї політики, і яка самовдоволено слухала засудження війни як незмішаного зла, ніколи не буде викликана до збройного опору його проектам. Наскільки більш рішучий тон з боку нашого Міністерства на ранній стадії його агресії міг би це ефективно зупинити, може бути предметом припущень. Але не може бути жодного сумніву, судячи з його власної мови та його власних вчинків, що його цілком розумне переконання в виродженні нашого національного характеру було головним елементом у створенні стану розуму, який зробив його таким фатально владним і стрімким у переслідуванні своїх цілей, незважаючи на пристойності державного права.