Загальноприйнято вважати, що обставини, за яких нещодавно виникла Французька імперія, вимагали від її вождя вести війну з кимось, щоб відвернути увагу від походження своєї влади та дати роботу армії, яка інакше могла б стати небезпечною. Можна легко визнати, що як для нього, так і для його народу було найдоцільніше негайно відчути його вплив. Але те, що, вступивши в союз з Англією у східному питанні, він скористався нагодою для війни, — це лише припущення, якому важко було б навести докази. Було неминуче, що він повинен був вкластися в це питання, і він ледве міг вагатися у своєму виборі сторони. Навряд чи було можливо для поборника латинської церкви на Сході, який щойно виступив на захист її претензій, підтримати царя у його вимозі протекторату християнських підданих Порти. Більше того, Микола, у своїй зарозумілості, справедливо образив і Луї Наполеона, і французький народ, відмовившись звертатися до нього, як це робили всі інші правлячі владики, «Mon Frere»; ніби він, вибір французького народу, не мав права бути допущеним до братства суверенів; це була одна з тих безоплатних і невигідних образ, яких мудрі люди обережно не пропонують. З іншого боку, перевага була очевидною в тому, що він стояв на боці, а не проти великої морської сили, свого сусіда; у той час як щодо індивідуальних прихильностей, він придбав, у своєму тривалому проживанні в Англії, сердечну повагу до наших установ і наших людей, і
1 6 Результат відправки союзних флотів до Боспських рогів.