Дух опору, який виявляли росіяни, був таким, яким їхня нація цілком може пишатися. Але це стало можливим лише завдяки допомозі свіжих військ, які завжди були доступні ззовні. Однак коли в той момент, коли росіяни віддавали радість і подяку, канонада відновилася у всьому своєму страхіті, дух солдатів поступився, і багато з них подалися до гавані, борючись там зі своїми людьми за човни та плоти, щоб уникнути залізної бурі, що обшукувала щілини південного боку. І незабаром у них з’явилася інша причина для розчарування. Легко поранений 18-го числа, їхній розумний, неспокійний, винахідливий і незламний інженер Тодлебен був вибитий з ладу 2-го пострілом у ногу та був винесений із фортеці, щоб не повернутися під час облоги.
Враховуючи його власну участь у спричиненні катастрофи, Пелісьє продемонстрував принаймні властиву йому витривалість, повідомляючи про проблему нападу. Того ж дня він телеграфував Вальяну так: «З причин, які зараз не можуть бути обговорені, наша сьогоднішня атака не вдалася, хоча частина наших військ ступила в Малакоф. Наші союзники, незважаючи на свою енергійність, не закріпилися в Редані, я наказав відступити до окопів».
«Причини», на які згадується в цій телеграмі, були викладені в листі як помилки генерала Майрана, який атакував надто швидко, і генерала Брюне,