перемога, яку навряд чи можна було купити занадто дорого. Справжня атака, безсумнівно, утримала б Боскета від розставання зі своїми військами; Данненберг, за їх відсутності, проник би в нашу лінію і відкрив би дорогу в долину, коли Горчаков приєднався б до нього на Височині. Саме в очікуванні таких зусиль з боку Горчакова Данненберг залишався на полі ще довго після того, як він відмовився від наміру відновити самостійні атаки. Він утримався, хоч і зазнав значних втрат, вірячи, що штурм висот, які нещодавно утримували французи, але тепер відносно вільні від військ, відкриє йому дорогу, і напружуючи слух, чуючи звуки гармат свого колеги на Височині. Нарешті настання осіннього дня змусило його розпочати відступ, який, обтяжений численною та неорганізованою артилерією, робив нерівність у його тилу таким виснажливим і таким небезпечним. Канроберта звинуватили в тому, що він не напав на нього з 8000 військ, які він зібрав на полі, більша частина яких ще не була використана; і, безперечно, якби французький генерал пішов у сміливий наступ, поразка ворога стала б справжньою катастрофою. Але якщо Данненберг дивився на Горчакова, то, безсумнівно, дивився і Канроберт. Він не міг не пам'ятати, що 20 000 війська, за якими він так тривожно спостерігав уранці, все ще були під рукою в бойовому порядку; політика, яку він проголосив у Балаклаві, згідно з якою він обмежувався прикриттям облоги, незалежно від того, які успіхи може обіцяти смілива агресія, керувала ним тепер; і це здається, у випадку галантного, швидко-
Страшна бійня. 157
такий енергійний чоловік, як Канроберт — теж такий, у якого ми часто знаходили такого відданого союзника — більш правдоподібне пояснення його майже пасивної позиції наприкінці бою, ніж недолік у вирішенні чи небажання допомогти своєму колезі.