парапети; артилеристи купами лежали мертві на батареях; поранених не можна було вивезти вдень, тому що шляхи сполучення з тилом тепер були обшукані вогнем союзників, і тому вони лежали там, де впали, в муках, на сонці, поруч із більш щасливими вбитими. Приземлившись, Принц проминув госпіталі, переповнені до переповненості, і машини швидкої допомоги з пораненими, що товпилися на площах. Не було нічого, що могло б полегшити жахливу одноманітність руйнування та спустошення, окрім мосту, який обіцяв відступ від цього нещастя і який наближався до завершення.
Проте саме після цього візиту російський генерал змінив свою думку в бік того, що він раніше називав безглуздим: «Я вирішив, — писав він військовому міністру 1 вересня, — захищати південну сторону до останньої кінцівки, бо це єдиний почесний шлях, який нам залишається». Розрахувавши, що щоденні втрати гарнізону складали від 800 до 900 осіб, і що він міг вивести 25 000 чоловік з армії для його підкріплення, залишивши лише 20 000 для охорони Маккензієвих висот, він вважав, що все одно може продовжити оборону на місяць. Усе було проти такої жорстокої рішучості; але він продовжував виконувати його настільки, наскільки це було в ньому. Однак не він мав визначити кінець.
Канонада знову призвела до повного мовчання Малакова, його залежностей і сусідів, і дала змогу французам просунути свої роботи ще ближче. Грунт між Мамелоном і Малаковим можна було розрізати, як сир, і траншеї були легшими
276 Французький план штурму.