Тут було багато місця для неправильного тлумачення; і, отримавши цей наказ, лорд Лукан, за його власними словами, прочитав його «з великою увагою — можливо, кращим словом було б жах — одразу побачивши його нездійсненність для будь-якої корисної мети та, як наслідок, великий непотрібний ризик і втрати, які можуть бути понесені». Він, очевидно, інтерпретував «фронт» як свій власний безпосередній фронт, і зараз йому дали зрозуміти, що «гармати» — це ті, які відступили разом з російською кавалерією. Бо коли він висловив свої заперечення, Нолан зобов’язався відповісти, хоча немає жодних доказів того, що він мав будь-які усні вказівки для пояснення письмового наказу. «Наказ лорда Реглана, — сказав він, — що кавалерія має негайно атакувати». «Атака, сер! Атака що? Що гармати, сер?" — різко запитав лорд Лукан. «Ось, мій лорде, ваш ворог, ось ваші гармати», — відповів віруючий у вищу силу кавалерії, вказуючи на долину, і вимовляючи ці слова, каже лорд Лукан, «у дуже неповажній, але значущій формі».
Дуже обурений тим, що він вважав глузуванням, лорд Лукан після цього поїхав до лорда Кардігана і, передавши йому наказ, як він його зрозумів, передав йому враження, що він повинен кинутися прямо вниз по долині зі своєю бригадою, яка стояла в дві лінії (наразі вона стала трьома, перемістивши полк з першої лінії), тоді як важка бригада піде на підтримку. І для лорда Кардігана було неможливо знати, проти чого він міг виступити, крім кінноти, яка стояла йому навпроти; і хоча він поділяв і повторив побоювання лорда Лукана, він одразу віддав наказ: «Бригада буде наступати!»