могло принести йому лише невиправдані проблеми, здавалося, що давало йому право на особливу поблажливість. Але поведінка Менщика протягом усієї місії була зарозумілою та провокаційною. Створення другого приводу на провал першого виявило справжній намір розтерти Туреччину в пух і прах. Захоплення князівств виявило настільки грубу зневагу до публічного права та загальної справедливості, що народний розум міг це легко оцінити. Його маніфести, обурливі за тоном і змістом, розпалили вогонь; а тепер крах у Сінопі, під самою тінню наших кораблів, мав такий характер, щоб роздратувати людей, стихією яких було море. Французи, ймовірно, ні в якому разі не могли б витримати повернення свого флоту без якогось значного тріумфу, але необачне висловлювання царя фактично відвернуло їх від того, що досі було дещо безтурботним поглядом на ситуацію. Французький імператор звернувся до нього, як остання спроба, з листом, в якому пропонувався план умиротворення та запевняв, що в разі його відхилення західні держави повинні оголосити війну. У своїй відповіді, серед інших глузувань, Микола сказав: «Росія покаже себе в 1854 році тим, чим вона була в 1812 році». Цей натяк на катастрофи в Росії, такі руйнівні для першої влади Наполеона і такі принизливі для Франції, ефективно розвіяв апатію французького народу.
Коли Луї Наполеон запропонував нашому уряду, щоб флоти увійшли в Чорне море і, якщо необхідно, змусили всі російські кораблі, зустрінуті там, повернутися до Севастополя, цей захід навряд чи витримав.
Т/то війна спочатку на Дунаї. 19
з почуттями, що пробудилися в обох країнах. 27 лютого 1854 року Франція та Англія в якості ультиматуму вимагали евакуації князівств до 3 квітня. Відповіді не було, і того дня вони оголосили війну. Якщо для британського народу і був потрібний якийсь додатковий стимул, то він тепер був наданий у публікації розмов царя з сером Гамільтоном Сеймуром, які досі зберігалися в офіційній таємниці. Тоді його притча про хворого виявилася набагато більш вражаючою та навіюваною, ніж він міг бажати. Це привернуло популярність — вважалося, що це вказувало на передбачуваність — і той, хто міг передбачити розлучення хворого та організувати розподіл його майна, був визнаний таким, що відтоді мав намір виконати своє власне пророцтво.