Немає жодних сумнівів, що подія 16 червня сильно тиснула на лорда Реглана. Він ніколи не виглядав командиром, який з тривогою ставився до своїх обов'язків; справді, деяким спостерігачам здавалося, що вони навряд чи справили на нього враження відповідно до своєї ваги. Але придушення почуттів могло дорого коштувати. Через п'ять днів після провалу штурму,
Смерть лорда Реглана. 265
офіцер «його штабу написав: «Боюся, що це вплинуло на здоров’я лорда Реглана, він виглядає далеко не добре і останнім часом дуже постарів». Він написав Пелісьє, щоб повідомити, що йому погано, «але нічого серйозного». 26 числа він провів ранок у своєму листуванні, яке він завжди вів дуже старанно; але коли він завершив це того дня, він написав свого останнього листа. Холера, але не жорстока. або насильницька форма, він поступово занепав і 28 числа мирно помер у присутності своїх військових, коли його колеги прийшли попрощатися, коли суворий Пеліс, який завжди виявляв велику повагу до свого англійського колеги, продемонстрував нову сторону свого характеру біля ліжка понад годину, плачучи, як дитина». І данина, яку він віддав йому в загальному порядку, високо оцінювалася в усіх таборах і була настільки очевидною щирістю у вираженні, що вона цілком може служити для того, щоб показати, яку оцінку загиблий командир мав його колеги.
«АРМІЯ СХОДУ, № 15, ЗАГАЛЬНИЙ НАКАЗ.
«Смерть раптово забрала фельдмаршала лорда Реглана, який повністю виконував своє командування, і занурила британців у траур.
«Ми всі поділяємо горе наших відважних союзників. Тих, хто знав лорда Реглана, хто знає історію його
266 Його похорон.
життя, таке чисте, таке шляхетне, таке сповнене служіння своїй країні, тих, хто був свідком його безстрашної поведінки в Альмі та Інкермані, хто згадує спокій і стоїчну велич його характеру протягом цієї грубої та пам’ятної кампанії, кожне щедре серце, справді, буде шкодувати про втрату такої людини. Настрої, висловлені тут генерал-головнокомандувачем, є настроями всієї армії. Він сам був жорстоко вражений цим неочікуваним ударом.
«Публічна скорбота тільки посилює його смуток через те, що він назавжди розлучений із соратником, чий доброзичливий дух він любив, чиїми чеснотами захоплювався і від якого він завжди отримував найвідданіші та найвідданіші сердечна співпраця.
"А. ПЕЛІСЬЄ,
Головнокомандувач. «ШТАБ-КВАРТИРА ПЕРЕД СЕВАСТОПОЛЕМ, червень 1855 р.»