відступ на північний бік поки що не можна було розглядати, постало питання про те, чи продовжувати пасивну оборону, чи підняти свою польову армію для загального наступу на ворога. Здавалося, що старші офіцери на місці були компетентні вирішити це питання, і князю Горчакову було наказано зі схвалення царя скликати їх на військову раду, яка зібралася 5 серпня. Більшість висловилася за наступ, але щодо часу та способу існувала така різноманітність думок, що показало, наскільки мало надії була ситуація. Чи кинути польову армію проти позицій на Черній; або поєднати з атакою там велику вилазку з Севастополя; або, за бажанням одного чи двох, евакуюватися з південної сторони та об’єднати гарнізон і польову армію для великої битви; чи (як стверджував Тодлебен) польову армію слід привести для посилення гарнізону і кинути обидві проти ліній обложених; також чи варто чекати певного підкріплення міліції — все це знайшло своїх прихильників. Було вирішено наступати на союзників у верхній частині Чорної, тобто на французів на Федюкінських висотах*, чисельністю 18 000 чоловік, із сорока вісьмома гарматами, а також на сардинців, які продовжували лінію вгору по течії, також на лінії висот, що межують з нею, і утримували пагорб на російському боці річки поблизу Чоргуна як форпост, і які налічували 9000, з тридцять шість гармат; в той час як 10 000 турків у долині позаду були досить близько, щоб діяти як резерв. Крім цих, франц
* Карта 3. Див. також сторінку ii§.
Російська Avance for Battle. 269
міг легко спустити з Височини одноразову силу, яка збільшила б усю союзну армію в цій місцевості до 60 000 осіб. Окрім перешкоди Чорної, вздовж фронту союзників, які додатково захистили свої лінії та батареї окопами, був водотік.
У другій половині дня 15 серпня росіяни перевели свої війська з Бельбека, щоб приєднатися до військ на висоті ферми Маккензі. Протягом наступної ночі праве крило, 13 000 піхоти, 2 000 кавалерії та шістдесят дві гармати під командуванням генерала Ріда, рушили по великій дорозі мосту Трактір і зупинилися навпроти французів. Ліве крило, 16 000 піхоти, сімдесят гармат, під командуванням генерала Ліпранді, рухалося двома колонами; правий, під керівництвом того генерала, слідував за маршем Реда; ліворуч під командуванням генерала Бельгарда, спускаючись з височини іншим шляхом, мав зупинитися на дорозі до Чоргуна. Резерв піхоти, 19 000, з тридцятьма шістьма гарматами, мав спуститися обома дорогами та зупинитися позаду Реда; велика кавалерія, 8000, з двадцятьма вісьмома гарматами, мала слідувати за Бельгардом; резервну артилерію, сімдесят шість гармат, підтягнути за резервом піхоти.