Тим часом було здійснено очищення багатолюдної Височини. Удень, 25 травня, Канроберт з двома дивізіями, кавалерією та артилерією пройшов Трактирський міст, вигнав росіян з Чоргуна та зруйнував їхній табір і казарми. Потім війська знову перетнули потік і зайняли позицію на його лівому березі, тримаючи збройні дії біля мосту. Італія, деякий час перед тим приєднавшись до союзу проти Росії, вислала генерала Ла Мармора з
Розширена позиція. 243
невелике військо чисельністю 15 000 чоловік, включаючи трохи кавалерії та артилерії, до Криму. Тепер ці війська зайняли територію праворуч від Франції, через дорогу від Байдара. У тилу за всіма великі сили турків з Євпаторії зайняли ту ж лінію висот через долину Балаклави, яку вони зайняли 25 жовтня. Земля, на якій стояла табором армія, у цей час відновила свій усміхнений вигляд, за винятком, справді, землі між турками та Балаклавою, де маленький рай, який зустрів нас під час нашого першого прибуття, був повністю знищений. Тоді це був один великий і добре збережений сад. Над головою росли сливи та яблука, виноградні лози густо росли зеленими й фіолетовими гронами, а між виноградниками розташовувалися густі джунглі динь, гарбузів, помідорів і капусти. Все це змінило похмурі риси війни. Але в інших місцях виросла трава, змішана з квітами в надзвичайному розмаїтті та рясності; верби знову опустили листя над Черною; навіть поле Інкермана знову вкрилося своїм зеленим килимом, ще багатшим, мабуть, на битву, і дерн, подібний до нашого південного низовини, знову вкрив височину. Найбільш примітною особливістю Південного берега Криму є рідкісної краси забарвлення його окутого залізом узбережжя. Ті скелі, такі невблаганні під час зимових штормів, пофарбовані в найпрекрасніші рожеві кольори, перлинно-сірі, жовті, темно-червоні та насичено-коричневі з фіолетовими тінями, у найефективніших комбінаціях. На їх вершині, звідки відкривається вид на Чорне море, стоїть монастир Святого Георгія з довгими низькими хребтами
244 Старовинні останки.