залишили на місці висадки, щоб розчистити берег, і прибули лише після бою. Наші сили складалися з 23 000 піхоти, 1000 кавалерії та 60 гармат. Французи і турки разом нараховували близько 35 000 піхоти з шістдесяти вісьмома гарматами. За вирахуванням колони, яка пройшла Альму в її гирлі, вони мали 25 000 піхоти та шістдесят вісім гармат; коли б вони були введені в дію, звичайно, перемогли б сили, що протистояли їм, які, до того ж, лише поступово заходили на французьку частину поля, де росіяни не передбачали жодної атаки. Тому неможливо, щоб французи зустріли якусь сильну опозицію. Коли стрільці праворуч від нас підійшли до Фтурлюка, їх зустрів вогонь російських легких військ і легких гармат у селі; тоді як стрільці перед легкою дивізією (чотири роти її стрілецького батальйону) зіткнулися з великою кількістю стрільців противника у виноградниках; але, коли наші колони просувались, вони відступили через потік, спершу підпаливши Бурлюк, пожежа якого була помітною подією битви. Саме зараз дванадцятигарматна батарея на пагорбі Курган дала нашим людям відчути її якість; Постріли й снаряди, розміром набагато більші, ніж польова артилерія, почали рвати землю й розриватися в повітрі. Легка і Друга дивізії почали розгортатися; але праворуч ми були надто близько до французів, і тепер відбулося багато маршів і контрмаршів, не виправляючи недоліку, оскільки було зайнято надто мало території, і наші війська були скупчені під час просування до найбільшої шкоди.
54 Англійцям наказано наступати.
Однак затримка не була випадковою, а відповідала плану, згідно з яким наступ проти фронту міцно зайнятої частини позиції мав відбутися лише тоді, коли рух Боскета зліва почне діяти. Його вольтижери, а згодом і Канробера, бачили, як роїться на висоті, і було чути кілька гармат (дванадцять Боскета), а також російські батареї, що протистояли їм. Але, як уже було сказано, уся французька артилерія мала наступати однією дорогою; процес був повільним, і основна частина піхоти Канробера, а також дивізія принца Наполеона чекали на підтримку гармат — звідси й затримка. Кінглейк каже, що, поки їхнє пересування було ще незавершеним, французький штабний офіцер прибув із Сен-Арно, щоб попросити лорда Реглана просувати вперед. Після цього Другій і Легкій дивізіям було віддано наказ атакувати.