артилерії, не давали надії на кораблі. Якби вони відштовхнули таку атаку, не можна було б обмежити шкоду, яку вони могли б зазнати. Шанси бути пронизаними, потопленими, підпаленими снарядом або гарячим пострілом, зруйнованими як пароплави та виведеними з ладу через пошкодження конструкції чи втратою людей були абсолютно невизначеними. З іншого боку, ймовірність руйнування стін фортів могла бути певною мірою розрахована заздалегідь, і не була багатообіцяючою. Лише дуже близький вогонь міг досягти цього, а це не могло не означати невідомої шкоди кораблям. Тим не менш, цілком можливо, варто піти на великий ризик, якщо успіх нападу можна буде чітко побачити, щоб таким чином бути забезпеченим. Але з мови генералів неможливо зрозуміти, чого вони очікували від співпраці флотів. «Якщо, — каже лорд Реглан адміралу Дундасу, — увагу ворога можна буде привернути як на морському, так і на сухопутному фронті, буде набагато більше шансів справити серйозне враження на їхні оборонні роботи та ввести в замішання гарнізон». Знову: «Їхня присутність (флотів) змусить усіх відчути, що перемога буде майже справою впевненості», і генерали союзників, як ми бачили, говорили про «моральні та матеріальні наслідки», які будуть створені об’єднаними діями, які повинні забезпечити успіх атаки. Але це не наближає нас і могло наблизити адміралів до реальних очікуваних результатів. Єдиним способом сприяння нападу було б спричинити відведення російських військ із
Ризик без мети. 101
загрожували сухопутні фронти. Але війська не могли бути корисними проти нападу кораблів на морські форти, і такого відступу не відбулося б. Можна сказати, що таким чином стрільці були б затримані в морських фортах, які інакше могли б посилити тих, хто працював на сухопутних батареях. Але на це можна було б так само добре вплинути лише через загрозу морської атаки. Таким чином командувачі флоту повинні були усвідомлювати і усвідомлювали, що їхні флоти ось-ось зазнають великого ризику без остаточного кінця та з ймовірністю того, що вони будуть змушені зазнати поразки.