цей ефект: генерал Соймонов мав зібрати в межах робіт свою силу з 19 000 піхоти та тридцяти восьми гармат і виступити з них біля гирла ущелини Керінадж; в той же час генерал Паулов зі своїми 16 000 піхоти і дев'яносто шістьма гарматами повинен був спуститися з висоти, перетнути дамбу і міст через Черну і «енергійно просуватися назустріч і з'єднатися з корпусом генерал-лейтенанта Соймонова». В іншому абзаці наказу мета операції полягає в тому, щоб атакувати англійців «на їхніх позиціях, щоб ми могли захопити й зайняти висоти, на яких вони розташовані». Сили в долині, якими нещодавно командував Ліпранді, а тепер Горчаков, мали «підтримувати загальну атаку, притягаючи сили противника до них, і намагатися захопити одну з висот плато». Гарнізон Севастополя повинен був прикривати вогнем артилерії правий фланг наступаючих сил, а в разі виявлення замішання в батареях противника - штурмувати їх. Оскільки це були загальні вказівки, їх виконання було покладено на різні командири, а саме: для головного удару Соймонову і Паулову, для допоміжних операцій - Горчакову і коменданту Севастополя.
Якби цим наказам судилося виконуватися під наглядом самого Менщикова, їх нечіткість можна було б вибачити. Але, вважаючи себе, очевидно, командувачем усіх сил у місцевості, він доручив керівництво двома підрозділами, які мали здійснити головний удар, іншому офіцеру, генералу Данненбергу, який мав взяти на себе командування
1 38 Як здійснюється.
them " as soon as they shall have effected their junction." Цей генерал отримав наказ лише о п’ятій годині вечора 4-го числа, і ні він, ні Менщиков, схоже, не знали про перешкоду, яку становив ущелину Карінідж — її боки були майже недоступними — для об’єднаних дій військ, що йшли верхи на ній, і вони обидва мали справу з землею по обидва боки від неї як на одному полі бою. Після того, як було видано багато незрозумілих наказів, Данненберг, здається, нарешті усвідомив природу прірви, яка перетинає його фронт, і тому він вжив подальших заходів для просування двох своїх генералів по обидва боки від неї. Але Соймонов витлумачив наказ головнокомандувача таким, що наказував йому наступати на східній стороні яру; він склав свій план руху і представив його Менщикову, який, хоч і бачив, як він суперечить схемі Данненберга, здається, не намагався вирішити між ними. Таким чином, Соймоноф дотримувався своєї власної ідеї, і таким чином сталося, що 35 000 чоловік зі 134 гарматами були скупчені на місці, де не вистачало половини їхньої кількості, тоді як Данненберг, який, можливо, лише на полі дізнався про це велике відхилення від свого задуму, залишився вести підприємство, план якого він не міг схвалити.