Частина 9

262 Наполегливість Пелісьє за помилковість у попередніх домовленостях про напад. Коли йому сказали, що обидва ці генерали загинули під керівництвом своїх військ, він вимовив те, що французький хроніст Руссе називає справді «жорстоким словом», і яке, за його словами, шокувало штаб: «Якби вони не були мертві, я б відіслав їх перед військовою радою». Вайланту він не каже жодних слів, які б визнали, що він сам у цьому винен. Він вказує, що помилки, допущені на відкритому полі бою, спричинили б за собою набагато серйозніші наслідки, ніж при штурмі з окопів, де розбиті війська відразу ховалися і гуртувалися. Не тільки поразка, але навіть безрезультатна битва на полі паралізувала б союзників, вони були б далеко від своїх портів і ресурсів, були б обтяжені хворими та пораненими. Тому він досі за переслідування облоги. «Я не можу втішити себе невдачею в Малакофіфі інакше, як відремонтувати його за допомогою енергії і, перш за все, методу». Нієль також написав Вайланту набагато поміркованішим і більш обнадійливим тоном, ніж він зазвичай. Але ніщо, мабуть, не могло усунути природне упередження Пелісьє щодо того, хто критикував і виступав проти його заходів і хто мав вухо свого господаря. 26-го відбулася конференція французьких генералів, коли Нієль, який намагався стверджувати на користь певного напрямку облогових робіт, був зустрінутий таким чином, згідно з його власним звітом про місце події: «Генерал-головнокомандувач сказав мені: * Я забороняю тобі, у найформальнішій формі, додавати що-небудь до читання твоєї записки, і якщо ти порушиш мої накази, я попереджаю тебе, що вдаюся до суворих заходів. означає.' Чек, з яким зустрівся Пелісьє, не пом’якшив його