Літня кампанія в Туреччині, хоч і була не такою блискучою, як очікували ті вдома, чиї останні спогади про воєнний стан були пов’язані з Ватерлоо, не була зовсім безрезультатною. Зняття облоги Силістрії та, зрештою, евакуація Дунайських князівств були серед них; і хоча було б несправедливо заперечувати вперту доблесть турків і незрівнянну мудрість їх лідера в їхній участі в цих подіях, навряд чи можна припустити, що вони могли досягти їх без допомоги союзників. Подробиці цього періоду не входять у рамки нашої розповіді; але неможливо, згадуючи про це, пройти мовчанням через той жахливий візит, який знищив наші власні та французькі війська, і чия скорботна тінь відкидає на яскраве полегшення немеркнучу славу їхніх подальших подвигів. Так само важко розпізнати в холодних і рішучих переможцях Алми людей, ослаблених найстрашнішими хворобами та розчарованих втратою такої кількості своїх товаришів протягом періоду бездіяльності, як і усвідомити, що багато полків, які вони складали, стали свідками тоді, вперше за сорок років, пострілів гніву.
Ще один спогад одразу засмучує й освячує історію того літнього походу — доля героїчного й самовідданого Батлера. Перший британський офіцер, який впав у справжньому змаганні з ворогом, своєю холодною проникливістю, розважливими порадами, своєю невтомною діяльністю та своєю незрівнянною особистою сміливістю вніс свій внесок у тріумфальну облогу Сілістрії, підтвердивши на новому театрі давню славу британської зброї та подав той яскравий приклад, який відтоді так часто й так шляхетно наслідували. Свіжі зелені лаври, які мали б увінчати його лоб, сумно лежать у тіні кипариса над його могилою; і справді має бути холодним серце, яке може відмовитися від сльози передчасного гасіння такої блискучої обіцянки майбутньої досконалості.
Однак настав час повернутися до більш безпосередньої теми цих сторінок.
З моменту, коли було остаточно прийнято рішення про експедицію до Криму, турецьке місто і гавань Ярна представляли сцену настільки ж нову, як і анімаційну. Величезна кількість військової амуніції та найрізноманітнішого провіанту була швидко зібрана в місті, чиї зерносховища та комори, здавалося, були неспроможні вмістити величезні запаси, що постійно привозилися незліченною вервечкою арабів, мулів, коней та ослів; і все ж, день за днем, крик усе ще лунав: «Вони приходять». Тим часом гавань поступово наповнювалася величезним флотом транспортних засобів, розміром від залізноребристого левіафана безодні до найменшого судна, здатного орати Евксин. Вважається, що ці незвичні дива розбудили навіть