будівля. Здавалося, до того ж стилю належав і «Maison Vert», хоча зовнішнім виглядом це була будівля, яка дуже відрізнялася від інших: її можна було б прийняти за каплицю Незгодних, побудовану в дуже поганій готиці, у дуже витонченому районі, якби не її дуже зелений дах, який одразу розвіяв це уявлення. Дахи кращих будівель були із заліза, пофарбованого в зелений, червоний і сірий колір. Загальні будинки були вкриті плиткою. Весь вигляд міста, включно з його добре збудованими красивими будівлями, усіма додатками до розташування та чудовими краєвидами як на землю, так і на воду, мабуть, був чудовим у найвищому ступені.
ПЛАСТИНА LXXVI.
СЕВАСТОПОЛЬ ФЕОМ ДАВНИЙ ХЕРСОН І ДАВНЯ ЦЕРКВА Св. Володимира.
Херсон є стародавньою столицею Гераклеатичного Херсонесу, того маленького півострова, шия якого тягнеться від Інкерманна до верхівки Балаклавської гавані, у вузьких межах якого все ще зібрані армії п’яти націй, щоб закликом до зброї вирішити долю імперій і майбутнє Європи; і чия географія тепер так само знайома кожному англійському читачеві, як і визначні місця його власної парафії.
Спочатку це була колонія Гераклеї, міста на протилежному узбережжі Чорного моря у Віфінії, яке нещодавно знову привернуло увагу після відкриття вугільних копалень, які постачають наш флот у тих водах, і було засноване в сьомому столітті до християнської ери. Херсонці, які були дорійцями, були великими суперниками босфорців у Пантікапсеї або Керчі, які були колонією Мілета, і, отже, лонянами; і історія Херсона за шістсот років після його заснування — це, по суті, не що інше, як історія війн, що випливають із цього суперництва. Херсонці двічі підкорялися босфорцям, спочатку за Праісада Першого, а потім за великого Мітрідата, захисту якого вони були змушені просити, коли на них сильно тиснув Скілур, цар тавро-скіфів. За правління цього монарха та його наступників обидві нації залишалися єдиними, аж поки в н. 30 Херсон відновив свою незалежність
< Q
> a:
< >
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
X H
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
під Еоманами. Потім незгасна ворожнеча знову спалахнула, і в III столітті херсонці скористалися відсутністю Савромата V., царя Босихора, щоб помститися за свої давні поразки, завоювавши його столицю Пантікапею. Четверте століття також було відзначене перемогами херсонців, які послідовно розширювали кордони свого царства спочатку до Феодосії чи Каффи, а нарешті впритул до стін Пантікапреї.
Не дорівнюючи своїм ворогам у відкритій війні, Ассандра, останній король Босфорів, почав планувати їхнє знищення більш обхідними, але, як він уявляв, ефективнішими засобами.