Це супутнє зображення табору Першої дивізії, і, як і воно, вимагає невеликих пояснень. Основні риси ландшафту ті самі, але полегшені сміливими формами високих пагорбів на задньому плані. Табір Першої дивізії тепер видно вдалині, на дальньому краю плато, а між ним і вітряком — табір зуавів. Цей вітряк був одним із найпомітніших пам’яток у цій позиції та мав неоціненну цінність для збентеженого мандрівника серед лабіринтів наметів, які тягнулися на милі в усіх напрямках, з провокаційною одноманітністю, яка нерідко дивувала «найстарших мешканців» таборів. Не менш затишними серед численних постраждалих від суворої зими в цій ізмаїлітській формі існування були жалюгідні коні, яких можна побачити, розкиданими в різних напрямках серед наметів і підданими найсуворішій погоді, у кращому випадку в мізерному одязі, а надто часто взагалі без нього. Результати цього витримування на свіжому повітрі, коли термометр був нижче нуля, ми вже мали яскраву ілюстрацію. У цей період навколо табору почали з’являтися численні спроби будувати хатини, але брак транспорту та велика відстань від Балаклави робили майже неможливим доставляти деревину для їх покрівлі; і намети, як читач зрозуміє, все ще були у рішучій більшості.
Серед британської публіки небагато людей, які не відвідували Чобхем чи Олдершот і, отже, не знайомі з мальовничим виглядом «полотняного міста» в погожий день під літнім небом. Можливо, менша кількість знайома з особливо нереальним і фантасмагоричним виглядом наметів уночі до того, як гаснуть вогні; але лише ті, хто був свідком цього, можуть скласти уявлення про те, якими похмурими й пустельними на вигляд вони стають зі свинцевим небом над ними та снігом густо валяються навколо. Згадуючи, якою бідністю був цей похмурий зовнішній вигляд, ми цілком можемо поздоровити себе з прекрасною перспективою зимових квартир цього року для нашої бравої армії в Криму.
ТАБЛИЦА XXVI.
РУЇНИ ІНКІМАННУ І МІСТО ПЕЧЕР.
Інкерманн, або, як випливає з його назви, Місто печер, довгий час давав матеріал для антикварних дискусій, достоїнства яких навіть сьогодні не визначені.
«На відстані чверті милі через долину, — каже містер Рассел, — схили гір, протилежні хребту плато, на якому стоїть наш табір, стрімко здіймаються прямовисними стінами скелі, плита за плитою, на висоту 1200 або 1500 футів. Дорога петляє серед тих масивних прірв до руїн Інкермана — міста мертвих, і зникла, і невідомо — де будинки, і особняки зі стовпами, і храми висічено з лиця твердої скелі поколінням, про саму назву якого не здогадуються найсміливіші антиквари».