«Мені, звісно, багато розповідали про незвичайне розташування цього маленького містечка, але коли ми спустилися з плато, і западина з її темно-блакитними водами розгорнулася перед нами, вона перевершила все, що ми коли-небудь бачили, усе, що ми коли-небудь чули. Улоговина має близько милі в діаметрі й оточена, за винятком вузької ущелини, дуже урвистими й лише частково Вкриті лісом скелі, що мають висоту близько ста футів, займають майже всю улоговину, а з іншого боку, де вода підступає до скель, оточена зеленою оксамитовою галявиною оселилися на схилі, по якому ми спустилися, щоб бути ближче до продукції їхньої промисловості.
«Мешканці — греки, які покинули Туреччину за правління великої Катерини і, отримавши особливі привілеї, оселилися на тому ж місці, де понад 2000 років тому влаштувалися колоністи з Малої Азії, мілетці, і заснували колонію Сімболон (у італійців середньовіччя Чембало)». Нащадки цих греків були змушені покинути місто досить раптово, невдовзі після його окупації англійцями, через те, що до лорда Реглана дійшла найпозитивніша інформація про те, що багато з них брали участь у змові, щоб підпалити наші кораблі та склади. Доктор Кох продовжує: «Романтичні настрої, утворені сірувато-блакитною або світло-червоною скелею Юра, доповнюють свою красу численними руїнами, які можна побачити на них. Тут, звичайно, стояв старий замок, через який був вхід до протоки. Досі знайшли сліди величезної зовнішньої стіни, і є дві вежі, які добре збереглися, одна з яких побудована прямо нагорі. вузький вхід А
12гавань, більш захищена від штормів і раптового нападу, її було б важко знайти».
Як не дивно, він додає: «Однак воно надто мало, щоб коли-небудь набути значення».
Доктор Кох із надзвичайною поблажливістю дивиться на теорію Дюбуа де Монпере, згідно з якою це було місце, описане Гомером у десятій книзі «Одіссеї» в уривку, перекладеному Поупом:
«У довгій ніші лежить затока tliore, Обрамлена скелями, високими до неба; Виступаючі береги, що розпливаються з обох боків, Звужують свій рот і розривають бурхливий приплив. Наші нетерплячі моряки захоплюють справедливий відступ, І прив’язують до порту свій переповнений флот; Бо тут, усамітнені, занурені хвилі сплять, І усміхнений спокій. Посріблений над глибиною, я тільки в бухті відмовився пришвартуватися, І прикріпив свої тросики до берега.