Частина 9

Кавалерія, яка переслідувала турків праворуч, підходить до хребта під нами, який приховує нашу кінноту від очей. Важка бригада наперед шикується у дві лінії. Перша лінія складається з шотландських сірих та їхніх старих товаришів у славі Енніскіллів; друга — із 4-го королівського ірландського полку, 5-го драгунського гвардійського полку та 1-го полку. Бригада легкої кавалерії також гнітюча, чути стукіт шабель у долині на мить, а потім рушити під ногами горцям Киньтеся до цієї тонкої, червоної смуги, увінчаної сталевою лінією, і коли росіяни підходять на шістсот ярдів, спускається ця металева лінія, і лунає залп з міні-мушкету. Відстань занадто велика; росіяни не зупиняються, але все одно мчать далі крізь дим, з усією силою коней і людей, тут і там збиті пострілом наших батареї вище. З напругою, затамувавши подих, кожен чекає вибуху хвилі на скелі Hne of GaeUc; але, перш ніж вони наближаються до ста п'ятдесяти ярдів, ще один смертоносний залп блимає з вирівняної рушниці, і несе смерть і жах на росіян. Вони обертаються, відкривають файли праворуч і ліворуч і повертаються швидше, ніж прийшли. «Браво, горяни! молодець! — кричать схвильовані глядачі; але події згущуються. Горяни та їхній чудовий фронт незабаром забуваються; у людей навряд чи є хвилина, щоб подумати про цей факт, що 93-й ніколи не змінював свій стрій, щоб отримати цю хвилю вершників. «Ні, — сказав сер Колін Кемпбелл, — я вважав не варто формувати їх навіть чотири глибини». Звичайна британська лінія, глибиною в два, була цілком достатньою, щоб відбити атаку цих московських кавалерів. Але за мить наші погляди були звернені на нашу власну кавалерію. Ми бачили, як бригадний генерал Скарлетт їхав попереду своєї величезної ескадрильї. Еусіанці, очевидно t'orjjs d'elite, зі світло-блакитними жакетами, вишитими срібним мереживом, просувалися ліворуч, легким галопом до краю пагорба. Ліс списів виблискував позаду них, і кілька ескадронів драгунів у сірих мундштуках швидко піднялися, щоб підтримати їх, коли вони досягли вершини. Щойно вони з’явилися в полі зору, сурми нашої кінноти видали попереджувальний звук, який сказав нам, що через мить ми побачимо потрясіння битви під своїми очима. Лорд Іґлен, увесь його штаб і ескорт, групи офіцерів, зуавів, французьких генералів і офіцерів, а також війська французької піхоти на висоті були глядачами сцени, ніби вони дивилися на сцену з театральних лож. Майже всі злізли з коней і сіли, і не сказали жодного слова. Еусіанці просувалися вниз пагорбом повільним галопом, який вони змінили на рись, і нарешті майже зупинилися. Їхня перша лінія була щонайменше вдвічі довша за нашу — вона була втричі глибша. Позаду них була така ж лінія, однаково міцна і компактна. Вони, очевидно, зневажали свого нікчемного на вигляд ворога; але їх час настав. У долині знову пролунали труби, і сірі та еніскілленці пішли прямо в центр євсійської кавалерії. Відстань між ними була всього кілька сотень ярдів; цього було ледве достатньо, щоб дозволити коням зібратися, і в людей не було достатньо місця, щоб повноцінно грати своїми мечами. Кіннота Еусія висуває вперед кожне крило, коли наша Кіннота просувається, і загрожує знищити її, коли вона йде далі. Повернувшись трохи ліворуч, щоб зустрітися з юссіанцями праворуч, Сірі мчать далі з радісними вигуками, що хвилюють кожне серце; дикий крик енніскіленців здіймається в повітрі тієї ж миті. Як блискавка спалахує крізь хмару, Сірі та Енніскілленери пронизують темні маси Еусіян. Шок був лише на мить. У повітрі почувся брязкіт сталі й легка гра лез мечів, а потім Сірі та Ід-Коути зникають посеред хитких і тремтячих колон. В іншу мить ми бачимо, як вони з’являються і кидаються далі зі зменшеною кількістю, і в порушеному порядку,