Якби покійного царя вважали війною, у якій він, як правило, не лише проводив спадкову й традиційну політику імперії, а й був стимульований найсильнішим почуттям зраненої гордості та особистої злоби, настільки повно ототожнювався у свідомості більшості людей, що не було нічого неприродного припущення, що труднощі, які досі перешкоджали укладенню миру, тепер закінчаться. Імператор Микола був зобов’язаний усіма міркуваннями розсудливості та честолюбства успішно завершити жахливу боротьбу, на яку він викликав народи Заходу: на цю небезпеку він поставив репутацію свого життя за політичну мудрість і практичну мудрість — престиж, який він болісно здобув і неухильно плекав серед усіх народів Європи: і, понад усе, власний особистий і всемогутній вплив на людей, які визнавали його вплив і досі вважали його майже непогрішним. Таким чином, поки він жив, можна було передбачити, що, опинившись у війні, він вичерпає всі ресурси та відважно витримає всі небезпеки, а не підкориться поразці, яка для нього означала б політичне знищення. Ніякі подібні напередодні висновки не завадили його наступнику, який, як стверджувалося, міг би, не жертвуючи гідністю чи послідовністю, витончено розпочати своє перше правління, відновивши для свого народу та світу неоціненне благословення миру.
Ці оптимістичні очікування були наслідком надто добровільної довіри до часто повторюваної помилки про те, що війна була непопулярною в Росії, а також через загальне незнання влади та впливу, якими володіли при дворі Санкт-Петерсбуї старі москвини або партія війни. Кожен зворотний бік
Евсіан Анні був настільки впевнено представлений як тріумф народу, який був змушений покладатися на інформацію від уряду, зацікавленого в тому, щоб його обдурити, що раптове укладення миру з наступними неминучими викриттями, які повинні були статися, похитнуло б, можливо, підірвало трон Олександра II. Тому війна стала, хоч і з інших причин, такою ж необхідною політикою для цього монарха, як і для його батька, а невдалий результат віденських переговорів був природним наслідком недобросовісності, з якою в них вступила Євсія, яка вбачала в них лише спосіб виграти час.