Хід нашої розповіді вже охопив падіння генерала Каткарта та його бригадного генерала Голді; але третє ім'я, лише менш відоме, ніж перше, тепер претендує на нашу увагу. На початку дня лорд Іґлен закріпився на невеличкому пагорбі з метою, якщо можливо, побачити крізь туман і дощ битву, яка точилася навколо нього. Його штаб був з ним, і серед них бригадний генерал Странгвейс. Снаряд впав у центр штабу, розірвався в коня капітана Пулетта Сомерсета, убив ще одного коня, а потім відбив ногу генерала Странгвея. «Бідолашний старий генерал, — розповідає містер Рассел, — ніколи не ворухнув жодним м’язом свого обличчя. Він лише сказав ніжним голосом: «Хтось буде такий добрий, щоб підняти мене з мого коня?» Його зняли і
< о поклали на землю, поки його життєва кров швидко вилилася, і нарешті його віднесли в тил. Але мужньому старому не вистачило сил, щоб зробити операцію, і через дві години він занурився відпочити, залишивши по собі спогад, який назавжди залишиться в пам’яті кожному офіцеру та чоловікові в армії». Є щось невимовно зворушливе в цій простій розповіді про останні хвилини сміливої і доброї людини, яка загинула смертю, як і прожила життя, солдата.
Серед поранених, що повернулися, можна знайти імена тяжко поранених генерала сера Джорджа Брауна; Bentinck, Torrens, суворо; і Адамс, який згодом тяжко помер від своїх ран. Кількість убитих і поранених офіцерів при цьому становила 145; Убитих і поранених сержантів до 155; і близько 2300 рядових осіб убитими, пораненими та зниклими безвісти.
Гвардійці Колдстріму, які вступили в бій з п’ятнадцятьма офіцерами, вийшли з цієї невеликої кількості з вісьмома вбитими та п’ятьма пораненими; майже однаково серйозні втрати зазнали офіцери кількох полків, які брали участь.
Інкермана назвали «солдатською битвою»: «справедливо, якщо мати на увазі лише те, що характер атаки та особливі обставини, за яких вона була здійснена, хоча й унеможливлювали будь-яку широку стратегічну комбінацію для протистояння, дали можливість усім рядам армії проявити вперту мужність, що межувала з відчаєм, і яка вдосталь забезпечила місце найвправнішого маневрування.
Але наведені вище деталі вказують на обмеження правдивості цього опису; і надзвичайно непропорційна кількість офіцерів, які постраждали, у поєднанні з кількістю вбитих і поранених генеральних офіцерів доводить, що не було жодного рівня армії, який би не вніс повну частку в славетні результати.
Це була остання серйозна спроба євсіян цього року змусити союзників зняти облогу; Пригнічені повторюваними відсічами, розбиті й дезорганізовані своїми величезними втратами як на місці, так і в польових умовах, не маючи свіжих військ, щоб виховати, не знаючи про вперту природу ворога, з яким їм довелося боротися, вони вважали за необхідне присвятити всю свою енергію справі підготовки до зими, яка зараз швидко наближалася.