Росіяни з батарей під командуванням полковників Фіцмайєра і Дакреса, які діяли з усією енергією, і за півгодини змусили ворожу артилерію відійти з поля. «Наш вогонь, — продовжує Депеша, з якої взято ці подробиці, — тепер був спрямований з такою ж точністю й енергією по колонах ворога, які (піддані також близькому вогню нашої передової піхоти) незабаром впали в повний безлад і втечу. Потім їх буквально переслідували 30-й і 95-й полки через хребти і вниз до верхів’я затоки, і тому Переслідування було нетерплячим, тому генерал-майор Пеннефатер із труднощами зрештою домігся відкликання наших людей». Інші полки дивізії приєдналися до переслідування з таким же завзяттям і відвагою, і ворог, який, таким чином, мав ще одну нагоду випробувати непохитний характер опору, з яким їм доведеться зіткнутися, перш ніж вони зможуть сподіватися вибити зухвалого загарбника зі святої евсійської землі, був змушений повернутися до Севастополя з втратою, за оцінками, понад 600 чоловік.
Сі' Де Лейсі Еванс, чиє вміле керування дивізією викликало в лорда Іглана найтепліші вирази захоплення, кілька днів перед битвою страждав від нездужання, і невдовзі після важкого падіння з коня стався рецидив, який змусив його шукати відпочинку на борту корабля. Битва при Інкерманні підняла його на мить з ліжка хвороби, і він був фактично під час лікування, щоб стати свідком тяжкої боротьби; старий лицарський дух був надто сильним, щоб дозволити йому залишатися бездіяльним, поки вирішувалося таке важливе питання; але, незважаючи на те, що він залишався на полі до кінця битви, він почувався надто хворим, щоб перебрати командування з рук генерала Пеннефатера, чиї розсудливі заходи та незмінна відвага зробили втрату його безпосереднього начальника менш серйозною. Сер де Лейсі Еванс незабаром після цього залишив своє призначення в штабі армії та повернувся додому інвалідом. Він отримав подяку Палати громад за заслуги, які, навіть серед найвидатніших, є видатними, і тепер, як ми віримо, вербують те здоров’я, яке було так сильно підірване його ревним служінням справі своєї країни, і яке було надто зруйновано, щоб він міг сподіватися повернутися та знову брати участь у активних операціях.
Мета атаки 26 жовтня, яка, як ми вже зазначали, була просто розвідкою силою, не забарилася на те, щоб стати очевидною. Було зазначено, що протягом деякого часу ворожі сили в долині Черної постійно збільшувалися, а 4 листопада виявилося, що їх кількість ще більше збільшилася внаслідок прибуття великих мас військ з півночі. Ці війська складалися з 4-го армійського корпусу, і щоб прискорити їх просування, використовувалися всі засоби, на які могла спромогтися винахідливість Юсса.