За кілька днів до 25 жовтня серед пагорбів на правій стороні позиції союзників спостерігалося велике військо Еусія, яке захищало Балаклаву, або, як її часто називають, тил позиції перед Севастополем. Ця позиція, яка, природно, мала величезну силу, була дуже ретельно укріплена французами, які накинули грізні укріплення, озброївши у відповідних точках потужні батареї, і компетентні органи вважали її майже неприступною. Окопи, що починалися з точки над верхньою частиною балаклавської гавані, огинали край плато Херсонеса в напрямку майже на південь, за винятком кута входу, який вони утворювали, слідуючи сторонам долини, яка впадає в лілії незадовго за село Кадикой. Стоячи спиною до Кадікой і дивлячись через долину Балаклави, око зупиняється на чотирьох пагорбах конічної форми, той, що знаходиться крайній праворуч, відомий як пагорб Канроберта (через факт, що той генерал зустрів там лорда Каглана після флангового маршу), знаходиться на невеликій відстані від невеликого хутора Камара, на який він виглядає ovefi'. На кожному з цих пагорбів турки спорудили потужний земляний редут, озброєний важкими гарматами, позиченими їм з наших кораблів; і в таборі вони були відомі під номерами 1, 2, 3 і 4, рахуючи від Канробертового пагорба ліворуч від нас. Ці редути утворювали своєрідний передовий екран до головної позиції, з якою на північний захід вони з'єднувалися ланцюгом турецьких земляних укріплень. Вони, однак, були джерелом слабкості, а не сили, як повною мірою продемонстрували події цього дня, хоча три з них були взяті повторно після завершення акції. Лорд Іґлен мудро вирішив покинути цю розширену лінію, і відтоді обмежив позицію її більш природними та керованими межами.
Оборона Балаклави була завершена кількома потужними батареями, зведеними на крутій висоті, що утворює східне плече порту, і догляд за якими було доручено морській піхоті. Очевидно, що для євсіян було надзвичайно важливо форсувати позицію, володіння якою відрізало б англійців від їх бази операцій, поставило під загрозу переповнене судно в порту і, цілком ймовірно, дозволило б їм змусити союзників зняти облогу; і, отже, вони вирішили атакувати її всіма силами, які в них були. Тому рано вранці вони вісімнадцять-дев'ятнадцять батальйонів піхоти, тридцять-сорок гармат і велика кількість кінноти вирушили на відкриту місцевість перед редутами. Вісім батальйонів, прикриті хмарою стрільців, за підтримки шістнадцяти гармат одразу атакували редут № 1, який, за словами сера Коліна Кемпбелла, захищали турки. оборона стала можливою, коли, переможені чисельністю, вони відступили на інших редутах, сильно страждаючи при цьому від кінноти ворога.