Точкою, обраною для атаки, була крайня права частина британської позиції, яку, як ми вже зазначали, захищала Друга дивізія, яка стояла табором на краю плато, зайнятого союзниками, яке на відстані кількох сотень ярдів від табору падає дуже крутим спуском до берегів Черної. Завдяки темряві й туману, а також безперервному дощу, який, розм’якшуючи землю, майже не чутно гуркоту коліс на короткій відстані, росіянам вдалося вночі витягнути майже шістдесят три артилерійські одиниці на висоту, яка контролювала ліворуч і попереду другої дивізії, у самі намети яких вони згодом кинули велику кількість стріли та оболонка. Під час вилазки 26-го ворог переконався в слабкості цього важливого посту, який через надзвичайне зменшення чисельності британців у цей період, переслідування та постійну роботу всіх доступних людей в окопах, а також різноманітні потреби, які мали бути забезпечені в інших пунктах, було визнано неможливим, незважаючи на настійні подання сера де Лейсі Еванса, вжити будь-яких заходів для посилити. Невдовзі після світанку сильні колони ворога просунулися в цьому напрямку, і їх не було помічено, доки вони не наблизилися до наших передових пікетів, які зустріли їх з надзвичайною стійкістю, стріляючи, коли вони відступали, відкидаючи кожен дюйм землі, і завдяки своїй холоднокровності та відвазі давали час генералу Пеннефатеру взяти свою дивізію під зброю та розмістити її в позицію, підтримувану своїми польовими батареями. Тепер стало очевидно, що неминучою була дія найсерйознішого характеру, і негайно було розпочато широкомасштабні приготування до надзвичайних ситуацій, які коротко описані в депеші лорда Іглана від 8 листопада:
«Легку дивізію під командуванням генерал-лейтенанта сера Джорджа Брауна також було виведено на фронт без втрати часу; перша бригада під командуванням генерал-майора Кодрінгтона займає довгі схили ліворуч у напрямку до Севастополя, захищаючи нашу праву батарею та охороняючи від нападу з того боку; і друга бригада під командуванням бригадного генерала Буллера, формується ліворуч від другої дивізії, разом із 88-м полком під командуванням Підполковник Джефріс, кинутий заздалегідь.
Бригада гвардійців під командуванням Його Королівської Високості Герцога Кембриджського та генерал-майора Бентінка рушила так само на фронт і зайняла найважливішу ділянку вкрай праворуч, на лінії Другої дивізії, але відділеної від неї глибоким і обривистим яром, поставивши свої гармати разом із гарматами Другої дивізії.