суворіша рішучість, більш серйозна глибина, до його непохитної рішучості довести до кінця серйозну війну, в якій честь і інтереси Англії тепер були нерозривно залучені. Негайним результатом було падіння міністерства, первісна конституція якого, хоч і добре пристосована до складних потреб і суперечливих інтересів мирної держави, мала фатальний недолік у тій прямоті мети та єдності волі, які є неодмінними умовами для успішного ведення великої війни. Подальший курс тих членів Кабінету, які не повернулися на посаду, виправдав національне прогнозування; і їх захист миру, неможливого як за часом, так і за умовами, довів, що, коли вони вичерпали всі зусилля, щоб уникнути зіткнення, вони виконали свою місію і досягли межі своїх можливостей. Універсальний голос давно відзначив одного з їхніх колег як чудово підготовленого для того, щоб керувати державним кермом у регіоні шторму й небезпеки, і коли лорд Пальмерстон узяв на себе керівництво справами, він повністю скористався картою мілин і затонулих скель, де його попередники зазнали корабельної аварії. Ми вже натякали на причину цієї корабельної аварії, і було б несправедливо звинувачувати окремо членів покійного Уряду, один з яких, мабуть, найбільш безжалісно осуджений, не присвятив, як ми твердо переконані, не звичайне ворогування і не мав загальних талантів чесному та сумлінному виконанню обов’язків, які через хибну систему були поза силами будь-якої окремої особи. Прихід до влади нового кабінету міністрів ознаменувався реформами, які унеможливили неоднорідний склад старого. Департаменти, чиї розділені обов’язки та незалежні дії були плідними причинами збентеження та затримки, були спрощені або об’єднані; управління Військовим відомством було централізовано, а його аномальні філії передано під безпосередній контроль одного верховного начальника; і служіння, позбавлене теплих друзів і замаскованих ворогів, з кожним днем все більше відповідало проголошеній політиці нації. Результатом стало те неухильне поліпшення всього ведення війни, чому в основному завдячують успіхи кампанії, яка щойно завершилася, і яке виправдовує ще більш оптимістичних очікувань щодо операцій наступної весни.
У Криму союзники задовольнилися тим, що утримували свої позиції перед обличчям могутнього й неспокійного ворога, не перебираючи ініціативи, поки не були повністю підготовлені для нанесення потужного удару.
Росіяни, з іншого боку, час від часу надавали дуже безпомилкові докази життєздатності, але не намагалися повторити гігантський захід, який провалився в Інкерманні; їхня мета, мабуть, полягала в тому, щоб переконати союзників у тому, що їхні ресурси все ще невичерпані, а їхня мужність, незважаючи на будь-які поразки, незгасна.