"Російські солдати були і брудні, і обірвані, але крім цього недоліку їх зовнішнього вигляду було досить добре. Це були дуже підтягнуті молоді люди, і всі міцного здоров'я, з круглими рум'яними обличчями, на яких була вічна посмішка на все, що наші люди робили або говорили. Їхня уніформа була коротким товстим великим пальтом із сірого фризу, з поясами з того ж матеріалу, круглими пласкими кашкетами та легкими шкіряними черевиками, фактично просто уніформою. З тих людей, з якими ми воювали під Інкерманом, ніхто не мав ні шолома, ні іншого спорядження, яким вони мали б виносити своїх мертвих, оскільки полотно було ідеально чорним і закривавленим гарні молоді люди».
Незабаром після третьої години перемир'я закінчилося, і білі емблеми миру, тимчасового й помилкового, які слугували лише для того, щоб сильніше відобразити суворі реалії, які на такий короткий проміжок часу було перервано, були зняті з траншеї та батареї; і навіть коли останній помах їхніх снігових складок зник із погляду, залізні посланці смерті знову швидко літали з боку в бік, виконуючи свою зловіщу справу.
Це було найдовше поховання-перемир'я, яке мало місце під час облоги, і з цієї причини було обрано для спеціального опису кількома авторами, яких ми цитували; Читач також не залишить незадоволеним місце, яке таким чином приділено події, яка не мала прямого впливу на хід війни, тому що одна з найяскравіших особливостей сучасної цивілізованої війни таким чином примусово повертається додому.
Але за ці та подібні зручності, які прогрес просвітництва прищепив до суворішої та безжальнішої практики давніх часів, війна, навіть зараз найстрашніша з лих, що спустошують землю, знову стала б докором людства та ювілеєм для недоброзичливців. Жахливі димячі руїни великих міст, покинуті садиби та осквернене вогнище — сумна необхідність, яка перетворює на безплідну пустку рівнину, яка колись кишила родючістю й усміхалася красою природи — яка змушує людину, Божий образ, спотворити й зіпсувати Божий образ людини — яка нищить людську здібність у її розквіті й обіцянці, зрізає цвіт нації та наповнює землю голосіння; жахливе, з жахом, якого не може передати жодна мова, якою б промовистою не була, видовище, представлене полем битви; але такі, нажаль! це звичайні й неминучі випадковості війни; але хто може уявити, якою була б війна, якби безглуздість руйнування досягла своїх найдальших меж, а найлютіші пристрасті нашої занепалої природи залишилися без контролю, окрім їхнього власного виснаження?
Мабуть, ніщо не має ніжнішого чи більш гуманного впливу, ніщо більше не має тенденції пом’якшувати злобу та пробуджувати найкращі почуття воюючих сторін,
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]