ніж перемир'я для поховання мертвих. Зіткнувшись віч-на-віч один з одним під час виконання тих самих благочестивих обов’язків товаришам, які загинули в справі, яку обидва однаково вважають священною, найзатятіші вороги мусять на деякий час визнати звичайну людяність, яка одягає їх усіх — мусять відчути, що, зрештою, ті, кого вони зустріли вчора в смертельній боротьбі, і ті, з ким вони будуть боротися за життя завтра, є людьми однакової форми та пристрастей.; що жорстка, холодна глина, яка колись відповідала такою ж ненавистю на їхню власну непокору, і яка зараз не відчуває більше ворожості чи любові, ніж вони самі, можливо, або до іншого сонця, одного разу в житті та енергії порадувала дім, можливо, такий же дорогий і щасливий, як їхній власний; де сестра оплакуватиме героя своїх мрій, — де материна сивина зійде з скорботою в могилу, — де більше ніколи не посміхнеться дорожча за всіх на землі.
І люди, у яких, хоч і ледь помітно, пробудилися такі думки, не забудуть про них, навіть коли кров заллється й меч блисне, не відмовляться від крику, не відмовлять у руці допомоги чи голосі розради пораненому ворогові.