Вранці 17-го англійські та французькі батареї знову відкрили вогонь із понад 500 гармат і мінометів по спорудах Карабельної, у які протягом двох годин поспіль вони стріляли майже безперервно, і цей жахливий град продовжувався лише з невеликою перервою до передової години вечора. Протягом перших трьох годин еусіанські батареї відповідали з навіть більшою, ніж зазвичай, енергією; але з того часу, пригнічений нищівною вагою металу, кинутого на них, їхній вогонь поступово стихав у люті й нарешті майже згас. Усю ніч союзники кидали снаряди й ракети по місту, рейду і навіть північній стороні: але ця запекла бомбардування не завадила євсіянам відремонтувати пошкодження, завдані їхнім роботам канонадою попереднього дня; і протягом ночі вони знову продемонстрували ту дивовижну життєву силу оборони, яка була однією з найвидатніших характеристик облоги. На наступний ранок усі їхні роботи були успішно завершені, а демонтовані гармати майже повністю замінені; і якби оборона знову стала такою сильною, що штурм навряд чи супроводжувався б більшим ризиком, якби про нього було наказано двадцять чотири години раніше, коли наші батареї ще не дали пострілу. Ця надзвичайна швидкість відновлення наштовхнула на неправдоподібну думку про те, що евсіанці, виявивши, наскільки великою була вогнева перевага союзників, зняли свої гармати з амбразур, щоб віддати перевагу бійці з ними в настільки невигідному становищі; і що, прикриті темрявою, вони просто загнали їх назад на їхні старі місця, готові до нападу, якого, як показав досвід, слід очікувати швидко. Як би це не було, спочатку два головнокомандувачі завбачливо домовилися, щоб артилерійський вогонь було відновлено протягом двох годин вранці 18-го, «з метою» (ми цитуємо слова лорда Іглана, яким подальші події надали глибокого значення) «знищити будь-які споруди, які ворог міг створити вночі, і відкрити проходи через абаттис Ідану».
На жаль результату. Генерал Пелісьє був настільки введений в оману юсійським способом «економити свої батареї та вогонь», що він цілком вірив, що вогонь повністю приборкано, і пізно ввечері 17-го він повідомив лорду Іглану про свою рішучість, що війська під його командуванням повинні розпочати атаку о третій годині наступного ранку. З цією зміною плану лорд Іґлан дуже неохоче погодився, і катастрофічні події того дня, на жаль, виправдали його сумлінність і підтвердили його військову мудрість.