[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
куб
Рух дивізії генерала Д'Отмарра також був уповільнений, оскільки вона не могла вступити в дію перед дивізією Брюне; але, як тільки ця трудноща була усунена, він послав уперед кілька полків, які, стрімко кинувшись в ущелину, що з'єднує Карабельну ущелину з Малаковом, піднялися на неї, і деякі з них фактично проникли в самий Малакофль, на якому на мить були посаджені французькі орли. Але надія, породжена цим блискучим досягненням, була такою ж короткочасною, як і його короткий успіх: резерви Еусія масами влилися в Малакофф, а французи, переможені чисельністю та сильним артилерійським вогнем, були відкинуті через укріплення.
Щойно лорд Каглан, який був розміщений у передовій траншеї в точці, звідки було добре видно як Редан, так і Малакофф, крізь проблиск раннього світанку помітив серйозну опозицію, з якою зіткнулися французи, і поворот у справах, який, ймовірно, прийме поворот, як він з почуттям лицарства, що робить йому вічну честь, передбачив момент, призначений для штурму, і наказав англійцям колони, щоб вийти з окопів на Ідан. Ці колони, у кількості три, кожна з яких складалася з чотирьохсот чоловік, складалися із загонів легкої другої та четвертої дивізій під командуванням генерал-лейтенанта сера Джорджа Брауна. Права колона повинна була атакувати ліву сторону Редана між фланговими батареями; центральний повинен був просуватися до основного кута; а лівий - на куті повторного входу, утвореному правою гранню та боком виробу; перший і останній, що передують центральній колонці.
Кожну колону супроводжували артилеристи, щоб наводити гармати або повертати їх на ворога; а драбини несли загін матросів, які під командуванням капітана Піла добровільно зголосилися на цю небезпечну службу.
Не встигли флангові колони вийти з окопів, а перед ними прикриття зі стрілецької бригади та матросів, як вони були атакувані найубивчим вогнем з винограду та мушкета, ще сильнішим і безперервним. Лорд Реглан заявив, що він ніколи раніше не бачив. Моряки сильно постраждали, а сам капітан Піл був поранений. У наступаючих колонах випередження були або вбиті, або поранені, а решта, виявивши неможливість йти далі, лягла на землю і стріляла в амбразури Редана. Генерал-майор сер Джон Кемпбелл, який кілька місяців командував Четвертою дивізією і чия доброзичливість і життєрадісна вдача глибоко полюбили його людям, підвів меч лівої колони в руці до абаттіса, лише щоб бути застреленим під ним. Полковник Йе, улюблений командир королівських стрільців, який очолював праву колону, і полковник Шедфорт з 57-го, який командував штурмовою групою з цього боку, розділили подібну долю. Підполковник