Перед світанком бригада генерала Ейра чисельністю близько 2000 чоловік
9-й, 18-й, 28-й, 38-й і 44-й полки рушили вниз по яру, який, увійшовши у внутрішню гавань, розділяв на цьому місці атаки англійців і французів. Тут вони застали ворога на міцній позиції, правою стороною спираючись на мамелон, а лівою — на цвинтар. Ці пункти були зайняті стрільцями, і земля попереду перетиналася, а дорога була забарикадована кам’яними стінами, які люди були змушені знести під вогнем, перш ніж вони могли просунутися. У тилу ворог утримував кілька будинків по обидва боки яру, а далі корпуси людей були утримані в резерві, тоді як наступаючі війська піддавалися сильному вогню з садових і казармових батарей по обидва боки струмка, а також з розрядженої батареї на березі біля його вершини, багато гармат з яких, однак, на щастя, не було встановлено. Попри ці труднощі, брава бригада рішуче наступала і, відігнавши ворога від будинків з обох боків, закріпилася в них. Отримане в такий спосіб укриття справді не робило їхнього становища завидним: постріл за пострілом лунав з ворожих батарей, руйнуючи будинки та ховаючи їхніх мешканців у руїнах. Полковник Бостон з 9-го полку після того, як галантно провів свій полк кладовищем, привів їх на підкріплення груп у будинках. Напередодні, каже він, «виноград, каністра та патрон облетіли мене, як град; і для підбадьорення, як тільки я досяг укриття однієї з будівель, з подивом виявивши, що опинився в цілій шкурі, один з останніх врізався в будівлю, наче він був зроблений з паперу. Тут, — додає він, — ми провели чотирнадцять похмурих годин, ворог в одну мить зруйнував наші будинки снарядом, ховати жалюгідних поранених під руїнами; потім кидати снаряди серед нас, які, на щастя, через м’якість землі проникали глибоко і, розриваючись, утворювали лише воронки, достатньо великі для могили».